здається мені, що стара баба з будинку навпроти знову вирушила сьогодні з раннього ранку на прогулянку! Недарма вона купила вчора нову мітлу! Тож я бачив, як у повітрі щось таке промайнуло… певно, її червона спідниця; дивно! гм! П’ятдесят один», – і так далі. При цьому в серці у нього все так і кипіло від злості, й він норовив дошкульніше уразити дружину, знаючи, що своїми жартами він завдає їй іще більших страждань: адже її запас злості швидко вичерпувався, і в неї не було більше сил продовжувати цю тяжку сварку. Зате і вона і він мали інший засіб, аби насолити одне одному: цей засіб полягав у тому, що після кожної такої сварки обоє ставали до марнотратства щедрими й обсипали подарунками всіх, хто потрапляв під руку, немов кожне з них хотіло прожити на очах в іншого свій статок, якого те домагалося.
Чоловік Марґрет був не те щоб невіруючим, але оскільки і в Бога і в рай він вірив вельми своєрідно, тобто так само, як у духів та відьом, то Бог у нього був якось сам по собі, а життя саме по собі, тож йому діла не було до тих моральних принципів, які неминуче випливають із віри в Бога; він тільки й знав, що їв та пив, сміявся і лихословив, базікав і дивачив, навіть і не думаючи про те, щоб узгодити свій легковажний спосіб життя із суворими вимогами моралі. Втім, і його дружині теж жодного разу не спало на думку, що її земні пристрасті якось не личать людині віруючій, а тому вона ніколи не приневолювала себе і прямо висловлювала все, що її хвилювало, вигідно відрізняючись у цьому відношенні від своїх лицемірних нахлібників. Вона любила й ненавиділа, благословляла і проклинала, ні в чому не обмежуючи себе і ні від кого не приховуючи своїх душевних поривів, ніколи не думала про те, що й сама вона далеко не безгрішна, і, не відаючи сумнівів, завжди сміливо посилалася на Бога та його всемогутність.
У кожного з подружжів було безліч напівзлиденних родичів, що жили в усіх куточках округи. Всі вони в рівній мірі тішили себе надією отримати відому частку солідної спадщини, тим більше що пані Марґрет, яка підживлювала непереборну неприязнь до тих, хто безнадійно загруз у злиднях, приділяла їм від своїх щедрот лише дуже вбогі подачки та пригощала їх за своїм столом тільки по святах. У ці дні в її будинку з’являлися двоюрідні брати і сестри, старі тітки і дядьки з чоловікового та з її боку, зі своїми змарнілими довгоносими дочками і сухотними синами, і всі ці бідняки несли мішечки та кошики з жалюгідними підношеннями, розраховуючи придбати таким чином прихильність примхливих старих і понести додому щедріші відповідні подарунки. Ця велика рідня різко розпадалася на два табори, кожен із яких примикав до однієї із ворогуючих сторін і поділяв з нею надії на те, що її недруг помре раніше і спадок з часом збільшиться. Вони ненавиділи одне одного так само пристрасно і ворогували так само непримиренно, як і сама Марґрет і її чоловік, що слугували їм прикладом, і коли, наситившись і відігрівшись за незвично щедрою трапезою, все це боязке спочатку збіговисько сміливішало та починало почуватися вільніше, тоді між обома партіями
