регламентованими і закріпленими в численних публікаціях. За стилем Нагеіре також стали випускатися праці, проте ідея стилю була протилежною: просто показати красу і якості рослини, а не все світобудову. Рікка асоціювалася з традиційним буддизмом і встановлювалася на вівтарях і в багатих апартаментах, Нагеіре ж – з дзен-буддизмом і повсякденною обстановкою. Нагеіре розвивалася як протилежність стандартизованої Рікка, але обидва стилі, тим не менш, прагнули показати одне і те ж: красу і глибину природи.
У XVIII столітті в Японії поширюються ідеї простої елегантності, які дають поштовх формуванню нового стилю ікебана, відомого сьогодні як Сьока або Сейка, «свіжі живі квіти». Ця назва з'явилася в XIX столітті, а спочатку стиль позначався словом «ікебана». Стиль виник з симбіозу Рікка і Нагеіре і став настільки популярним, що в зараз ікебаной називається все японське мистецтво постановки рослин у вазі в цілому. У композиціях стилю Сьока важливу роль відіграє порожній простір, що є частиною аранжування і нагадує про вплив дзен-буддизму на формування стилю. У той же час три основні елементи Сьока, які були визначені в другій половині періоду Едо, беруть свій початок в семи основних елементах Рікка. У школі Ікенобо це сін, що символізує Небо, тай, або Земля, і сое, людина. В інших школах назви елементів можуть злегка відрізнятися, проте їх символізм зберігається. Спочатку різниця між Нагеіре і Сьока не була очевидна, але протягом XVIII століття ці стилі поступово розділилися за ознакою наявності (Сьока) або відсутності (Нагеіре) чітко встановлених форм композицій. Нагеіре також має три обов'язкових елемента (сін, сое, тай), проте на відміну від елементів Сьока вони можуть розташовуватися в просторі досить вільно.
Мал. 4. Сьока Сiмпутай. Автор: Панченко Ю. Ю.
Надалі ці стилі змінювалися, допрацьовувалися, народжували нові варіанти композицій. В кінці періоду Едо (1603—1868) з'явилася Рікка з 9 елементів. В епоху Мейдзі (1861—1912) були встановлені єдині правила постановки Рікка, і стиль отримав назву Рікка Сьофутай, або «класична рікка», з 7 або 9 обов'язкових елементів. Правила постановки Сьока також визначилися в цей період, і стиль був перейменований в Сьока Сьофутай. У 1977 році іемото школи Ікенобо розробив новий стиль Сьока (мал. 4), Сьока Сімпутай («Нова Сьока»). У 1999 році Сен'ей Ікенобо представив ще один стиль, Рікка Сімпутай («Нова Рікка»), заснований на традиційній естетиці з додаванням сучасних свіжих ідей. Рікка Сімпутай і Сьока Сімпутай добре підходять для аранжування в сучасному інтер'єрі. До основних стилів школи Ікенобо також відносяться Морібана, композиції в плоскій вазі, і Дзiюка, «вільні квіти». Стиль Морібана в 1895 році розробив Унсін Охара, засновник школи Охара, у зв'язку з вестернізацією житлових приміщень Японії. Стиль Дзiюка формувався приблизно в той же час, а назву отримав в 1922 році. Ці два стилі дозволяють використовувати
