но важко через те величезне розмаїття матеріалів, з яким доводиться працювати. А крім того, не все ще перекладено з літературної львівської спадщини, яка була творена латинською та польською мовою. Вихованці західних університетів Юрій Котермак (Дрогобич), Павло Русин з Кросна, Себастіян-Фабіян Кльонович, Миколай Рей, Симон Симонід (Шимон Шимонович), Симон Пекалід, брати Зиморовичі – Бартоломей і Симон – усі вони творили то латиною, то польською, але проявили себе великими патріотами Русі.
Давньою писемною українською мовою творили в XVI–XVII сторіччях викладачі школи при Успенській церкві – Лаврентій і Стефан Зизанії, Кирило Транквіліон Ставровецький, Іван Борецький, Памво Беринда, Йоаникій Волкович. А ще Іван Вишенський, Юрій Рогатинець, Мелетій Смотрицький.
Наприкінці XV ст. у Львові з'явилися перші книгарні, а деякі заможні міщани укладали свої власні книгозбірні. Ба навіть перші друкарні були українські. Іван Федоров надрукував у 1573–1574 роках найстарішу книгу в Україні.
Перші сценічні твори українською мовою теж з'явилися у Львові. То були інтермедії «Продав кота в мішку» та «Найліпший сон», які увійшли в польську містерію Якуба Ґаватовича в 1619 р. Кирило Транквіліон-Ставровецький, який вчився у Львові, а згодом, у 1580-х роках, був викладачем грецької і старослов'янської мов у Львівській братській школі, писав давньоукраїнською мовою, наближеною до народної. У 1646 р. вийшла збірка його прозових і віршованих творів «Перло многоцінноє».
Завдяки великому подвижникові Іванові Левицькому, який уклав ґрунтовну бібліографію українських видань у Галичині, включно з детальним змістом кожного часопису, маємо змогу отримати повну картину літератури XIX ст. Але не вся ця література ще прочитана і досліджена.
Перший том цієї антології завершується літературою початку XX ст. і знайомить читачів не тільки з українськими класиками, але й з менш відомими авторами та класиками польської і австрійської літератури, які були пов'язані із Львовом і Львівщиною. Представлені тут також народні казки, літературні казки й оповідання, які зацікавлять широкі читацькі кола.
Юрій Винничук
Народні казки та легенди
Гнат Карпинський
Під псевдонімом Ігнатій з Никлович видав збірку «Казки» (Львів, 1861).
Переможець змії і дракона
Був один воячок, служив у цісаря кільканадцять літ, аж до старості. Відтак вислужився, іде геть в тім мундирі в дорогу. Зустрів його старець на дорозі:
– Воячку, воячку! Обдаріть мене чим.
– Старче Божий! Чим я тебе обдарую, коли я не маю нічого, хіба два крейцари простих.
Дав йому один крейцар.
Зустрів його старець знову на дорозі:
– Воячку, воячку! Обдаріть мене чим.
– Старче Божий! Чим я тебе обдарю, коли не маю чим, там мене старець зустрів, то дав йому один крейцар, на і тобі крейцар.
Зустрів його старець і третій раз на дорозі:
– Воячку, воячку! Обдаріть мене чим.
– Чим же тебе обдарю, були два старці, дав я їм два крейцари, тепер не маю нічого. – Урізав йому плаща кусень: – Візьміть, залатаєте сукенку свою.
Той старець взяв і пішов від нього геть. Прийшов воячок до такого міста, де люта змія людей поїдала. От його покликав король до себе і каже:
– Воячку! Іди на варту, як переночуєш в церкві, дам ти полумисок грошей.
А змія люта власне усю ту варту, котра коло церкви вартувала, і поїдала. От він ходить собі під церквою та й плаче, приходить до нього старець, питає:
– Чого ти, воячку, плачеш?
Повідає:
– Виправив мене монарх на варту, а мені буде тутки смерть.
– Стань собі наліво коло дверей коло церкви, не бійся, нічого тобі не буде.
Прийшло опівночі, такий грім у церкві, що церква завалює, стала змія шукати вечерю, не може найти, з великим вогнем стала по церкві літати, шукати, не може ніде найти. Вибила дванадцята година, вона собою вдарила у труну і зникла. Питає на другий день монарх:
– Чи жиє він?
Повіли монарху, же жиє, а він ся дуже втішив. Так же і на другу ніч король обіцяв хлопцеві тацю грошей. А воячок став собі знову коло церкви і плаче, тяжко тую ніч перебути. Приходить до нього старець та питає:
– Чого ти плачеш?
– Тамтої ночі не згинув, тепер певно згину.
– Не бійся нічого, стань наліво.
І тої ночі змія знову шукала, сипала огнем всюди, не могла найти, вдарила у труну і згибла. Ще і на третю ніч послав його монарх, обіцяв йому
