до одного чоловіка, проситься на службу.
– Нащо мені наймита, – каже чоловік, – я сам не маю що їсти.
– Якби був до коней, – каже чорт.
– Е, – каже чоловік, – які то мої коні, лиш шкура та кости. Пасти нема чим, нема як собі ні хліба, ні паші зібрати, від понеділка до суботи женуть отамани на панщину а в неділю набирай горівки із ґуральні та вези. Сіно зогнило, ячмінь зріс, солома почорніла, не знати чим буде зимувати. Нащо мені наймита? Йде до другого, і другий таке саме каже, і третій, і десятий. Аж прийшов до одного, що ніби був луччим господарем, та часто занепадав на дихавицю. І він ему каже:
– Ну, правда, мені би наймит здався, що ж, коли я сам не маю що їсти.
– Е, прийміть, прийміть мене, – проситься диявол, – якось ми пережив имея.
– Ну, – каже господар, – останься при мені, но відай, не довго будеш, втечеш сам.
Як став чорт на службу, то за кілька дней коники того господаря стали, як кати. На панщині робив за двох і всего господарства доглянув, а до якої роботи став, то все ему якби горіло під руками. Поле поорав, поралив, що там диво, взялося тому господа-реви все дуже красно родити, що ніхто-би не був і повірив, що це той самий господар. На гумні наложив чорт стіжків, худібка примножилася, будівлі пооправляв і статки поробив складні та красні, що то аж панові в очі впало. А був то пан дуже лукавий, що не мав більшої утіхи, як докучати своїм підданим.
Приходить раз отаман, кличе господаря до двору. Господар йде, паде панові до ніг, а пан повідає:
– Мені казали, що ти, хаме, тепер такі коні маєш, що єще луччі, як мої. Чуєш, завтра рано щоби-сь мені тую скалу з гори цілу, як є, сюди на подвір'я привіз. А ні, то дістанеш батоги!
Господар упав панові до ніг, нічого і не каже, йде додому та й плаче:
– Як же я перевезу таку скалу? Де такий, щоби її на віз вложив, та якого воза і яких коней би до того потреба?
Прийшов додому заплаканий, а чорт-наймит питає його:
– Що ви, пане господарю, такі сумні?
– Ой, біда, так а так, – розказує єму все, як єму пан казав.
– Е, – каже наймит, – не журіться, якось то буде.
На другий день, єще господар спав, чорт ввалив скалу на віз, везе до двору.
Приїхав у браму, а пан очі свої забув, бо єму не треба було скали, лиш хотів допечи господареви, та щоби єго мав за що бити. Побачивши, що той тако й на правду везе скалу, кричить здалека:
– Не вези її сюди, не вези, бо браму завалиш!
Но чорт, якби й не чув того слова, як тільки в'їхав у браму, та й брама за ним завалилася, а він заїхав на подвір'я та й скинув скалу перед двором. Пан лиш заскреготів зубами, уже нічого і не каже. Но на другий день приходить знову отаман і кличе господаря до двору.
– У тебе, хаме, добрі коні і розумний наймит, робітників у полі є у мене доволі, то я тобі приказую, щоби-сь мені до неділі весь той лісок зрубав, звіз і скорчував, а ні, то знаєш, які будуть батоги.
Господар
