відтинок шляху до сільської площі, розкидаючи довкола себе багнюку. Кури й собаки розбігалися перед ним, а стара жінка, що сиділа коло своєї хати перед казаном з киплячою водою, засичала на нього.
“Повільніше, хлопче!” – заверещала вона, коли він напустив пилу в її багаття, пробігаючи повз.
Але Тор не сповільнювався – ані через неї, ані через будь-кого ще. Він звернув з однієї вулички, потім з іншої, звертаючи на шлях, який він знав напам’ять, поки не добіг до дому.
Це був маленький, непоказний будиночок, такий же як і всі інші, з побіленими глиняними стінами та похилим солом’яним дахом. Як і у більшості інших будинків, його єдина кімната була розділена: у одній половині спав батько, а в іншій троє Торових братів. Але, цей будиночок мав одну особливість – на задньому дворі був прилаштований невеличкий курник, і саме у ньому спав Тор. Спочатку він спав разом зі своїми братами, але з часом вони стали жадібнішими та попросили його залишити кімнату. Тору було боляче, але тепер він насолоджувався своїм власним простором, подалі від їхньої присутності. Це лише підтверджувало той факт, що він був вигнанцем у власній родині.
Тор підбіг до вхідних дверей та увірвався до будинку.
“Батьку!” – прокричав він, задихаючись. “Срібло! Вони йдуть!”
Його батько та троє братів сиділи, нахилившись над столом, та снідали, вже вдягнені у свій найкращий одяг. Після цих слів, вони схопилися та повибігали з хати на дорогу.
Тор пішов за ними. Усі стояли, вдивляючись у горизонт.
“Я нікого не бачу”, – сказав Дрейк, найстарший з братів, своїм глибоким голосом. Широкоплечий, короткострижений, як і його брати, з коричневими очима та тонкими, зневажливими губами, він як звично зверхньо подивився на Тора.
“І я не бачу”, – повторив Дрос, усього на рік молодший за Дрейка, який завжди приймав його бік.
“Вони йдуть!” – прокричав Тор. ”Клянусь!”
Батько розвернувся до нього та схопив за плечі.
“Звідки ти знаєш?” – запитав він.
“Я бачив їх”.
“Як? Звідки?”
Тор хвилювався, батько впіймав його. Звісно, він знав, що єдиним місцем, з якого Тор міг побачити їх, була вершина того пагорбу. Тор не знав що відповісти.
“Я… піднявся на пагорб”
“З отарою? Ти знаєш, що їм не можна заходити так далеко”.
“Але сьогодні особливий день. Я мав це побачити”.
Батько сердито опустив погляд.
“Негайно йди у дім та дістань мечі своїх братів та відполіруй їх, щоб вони виглядали якнайкраще до приходу людей Короля”.
Закінчивши з Тором, батько розвернувся до братів, які стояли на дорозі, шукаючи поглядами королівських гостей.
“Як гадаєте, вони виберуть нас?” – спитав Дарс, наймолодший з трьох та на три повних роки старший за Тора.
“Було б
