грішності і те що вводить в гріх. І друге, дійдемо до покаяння аби більше не грішити.
– Значить коли покаятися, то відійде відчай за гріх?
Відчай підтримує гріх, а покаяння його прибирає. Предпосилка до покаяння є віра в Бога і надія на Його милість. Віра в Бога означає надія на спасіння. Всяке падіння не являється кінцем, а є відправною точкою за новий початок у вашому духовному житті (боротьбі). Надія на спасіння дає силу на духовну війну.
– Як можна укріпити віру в Бога?
Постійно нагадуючи собі, хто такий Бог. А Бог є Любов, Радість, Мир, Тихе Пристанище яке охороняє від бурь. Бог є Прощення.
– Тобто треба нагадувати собі за Божу любов до людини?
Точно так! Людина легко забуває. Духовна боротьба постійно нагадує Божу любов. Його любов є дуже велика, адже Він направив Свого Єдиного Сина да стане людиною і постраждає за нас, да буде розпятий і похований і на третій день воскресне. Все, що він шукає-є наше покаяння і довіра в Його замисел. Завжди здавайся на Божу благодать, яка проникає в твоє життя!
Наш Бог не є храмове божество
В новому Заповіті ми отримуємо нові знання від Бога: те, що не являється храмовим ритуальним божеством. Той є поруч з нами повсякденно, наприклад на весіллі в Кані Галілейскій. Така думка є тяжкою. Набагато легше відійти від Бога, коли ідеш в храм а потім живеш як дійде на розум.
А от св. Писання не дає основи для цього. Ми чесно сприймаємо Бога як храмове божество, а богоспілкування-як храм благочестя. Богоспілкування є скромне, ненавязливе, щоденне двухстороннє у відносинах між людиною і Богом, подібно до того як всяка людина пізнає в спілкувані з любимим народом. Головним є взаїмне стремління один до одного! Людина звертається до Бога в своїй душі: «Господи, я є тут». І у відповідь на наші почуття Бог нас навідує і говорить: «І я є тут»…
Перший і найважливіший критерій пізнання істиннного Бога, коли людина перестане осуджувати інших. Коли ми зрозуміємо цілою своєю сутністю, що людина немічна в своєму падіння від народження, того Бог любитиме і поважатиме. З цього виходить, що Бог буде відноситися до нас так, як ми відносимося до ближніх. Тоді як ти можеш осуджувати інших за те, що колись було? Щодо самосудження в очах храмового божества, то ми відчуваємо постійну провину: що не читаєм, не ходимо, не відчуваємо; внаслідок чого мучимо себе за це, вивчаємо почуття провини під мікроскопом. Це є область психології і немає відношення до Бога.
Коли людина є істинно з Богом, то має твердий принцип менше думати за себе. Він знає, що сорішивши ми позбавляємося благодаті двустороннього богоспілкування віднині у житті. Людина є доволі слабка, тому і не живе з вдячністю за Божу турботу. Тоді починаєш усвідомлювати наскільки слабкий кожну секунду і це причина для самобичування й жалості до себе.
Друга молитва до Ісуса Христа
Господи, допоможи нам повірити в Тебе цілим серцем! Допоможи нам відкритися, да возрадується наша душа. Навчи мене любити Тебе, наповни
