їм порцію їжі та повернуть собі колишню свою силу і красу. – Я доклав би всіх зусиль, аби луги й орні поля в моїх володіннях сміялись і співали, – щоб у них знову запанував достаток і гостинність, – а середнім поміщикам мого королівства дісталося б від цього стільки сили та стільки впливу, що вони могли б слугувати противагою знаті, яка нині так їх оббирає.
«Чому в багатьох чарівних провінціях Франції, – запитував він із деяким хвилюванням, походжаючи по кімнаті, – тепер так мало палаців і панських будинків? Чим пояснюється, що нечисленні вцілілі châteaux[39] такі запущені, – такі розорені й перебувають у такому зруйнованому та жалюгідному стані? – Тим, сер, – говорив він, – що у французькому королівстві немає людей, у яких були б які-небудь місцеві інтереси; – всі інтереси, які залишаються у француза, хоч хто б він був і хоч де б перебував, цілком зосереджені при дворі та в поглядах великого монарха; промені його усмішки або хмари, що проходять по його обличчю, – це життя або смерть для кожного його підданого».
Інша політична підстава, що спонукала мого батька вжити всіх заходів для відвернення щонайменшого нещастя при пологах моєї матері в селі, – полягала в тому, що всяке таке нещастя неминуче порушило б рівновагу сил в дворянських сім’ях як його кола, так і кіл більш високих на користь слабкої статі, що й без того має надто багато влади; – обставина ця, разом із незаконним захопленням багатьох інших прав, яке щогодини здійснюється цією частиною суспільства, – виявилася б насамкінець фатальною для монархічної системи домашнього управління, самим Богом встановленої від сотворіння світу.
У цьому пункті він цілком поділяв думку сера Роберта Філмера,[40] що лад і установи всіх найбільших східних монархій беруть свій початок від цього чудового зразка і прототипу батьківської влади в сім’ї; – але ось уже протягом століття, а то й більше, влада ця поступово звиродніла, за його словами, в мішане управління; – і хоч яка бажана така форма управління для громадських об’єднань великого розміру, – вона має багато незручностей в об’єднаннях малих, – де, за його спостереженнями, слугує джерелом лише безладу та прикростей.
За всіма цими міркуваннями, приватними та громадськими, разом узятими, – мій батько бажав хоч би що там було запросити акушера, – моя мати не бажала цього ні за що. Батько просив і благав її відмовитися цього разу від своєї прерогативи в цьому питанні й дозволити йому зробити для неї вибір; – мати, навпаки, наполягала на своєму привілеї вирішувати це питання самостійно – і не приймати ні від кого допомоги, як тільки від старої повитухи. – Що тут було робити батьку? Він вичерпав усю свою дотепність; – умовляв її на всі лади; – приводив свої аргументи в найрізноманітнішому світлі; – обговорював із нею питання як християнин, – як язичник, – як чоловік, – як батько, – як патріот, – як людина. – Мати на все відповідала тільки як жінка; – адже позаяк вона не могла ховатися в цьому бою за
Зáмки (
Роберт Філмер (1604–1688) – англійський теоретик політики, захищав ідею божественного походження королівської влади.
