мій Тобі, – вигукнув батько, – яке мені діло до ваших розваг чи до ваших задоволень? Добро б ще, я був у змозі (а я не в змозі) помножити їх число.
– Брате Шенді, – відповів дядько Тобі, пильно подивившись йому в вічі, – ви дуже помиляєтесь із цього приводу; – адже ви даєте мені величезну втіху, зроджуючи у вашому віці дітей для сім’ї Шенді. – Але цим, сер, – зауважив лікар Слоп, – містер Шенді дає втіху також і собі самому. – Ні крапельки, – сказав батько.
Розділ XІІІ
– Мій брат робить це, – сказав дядько Тобі, – з принципу. – Як хороший сім’янин, я вважаю, – сказав лікар Слоп. – Фе! – вигукнув батько, – не варто про це говорити.
Розділ XІV
Наприкінці останнього розділу батько і дядько Тобі продовжували стояти, як Брут і Касій у завершальній частині тієї сцени, де вони зводять між собою рахунки.[118]
Вимовивши три останні слова, – батько сів; – дядько Тобі рабськи наслідував його приклад, але тільки перед тим, як опуститися на стілець, він подзвонив і звелів капралові Тріму, що чекав наказів у передпокої, сходити додому за Стевіном: будинок дядька Тобі був зовсім близько, по інший бік вулиці.
Інший би припинив розмову про Стевіна; – але дядько Тобі не таїв злості в серці своєму, і тому продовжував говорити на ту ж тему, бажаючи показати батькові, що він не гнівається.
– Ваша раптова поява, лікарю Слоп, – сказав дядько, повертаючись до перерваної розмови, – негайно ж привела мені на думку Стевіна. (Батько мій, можете бути певні, не пропонував більше тримати парі про те, хто такий цей Стевін.) – Річ у тому, – вів далі дядько Тобі, – що знаменитий вітрильний віз, що належав принцові Моріцу[119] і побудований з таким чудовим мистецтвом, що півдюжини пасажирів могли в ньому зробити тридцять німецьких миль за якесь зовсім нікчемне число хвилин, – було винайдено великим математиком і інженером Стевіном.
– Ви могли б, – сказав лікар Слоп, – поберегти вашого служника (адже він, бідолаха, у вас кульгавий) і не посилати за Стевіновим описом цього воза, тому що по дорозі назад із Лейдена через Гааґу я зробив добрих дві милі гаку, звернувши в Шевенінг із метою його оглянути.
– Це дрібниці, – заперечив дядько Тобі, – в порівнянні з тим, що зробив учений Пейрескія,[120] пройшовши пішки п’ятсот миль, рахуючи від Парижа до Шевенінга і назад, тільки для того, щоб його побачити, – більше ні для чого.
Деякі люди терпіти не можуть, щоб їх обганяли.
– Ну й дурень він, – заперечив лікар Слоп. Одначе зверніть увагу, що сказав він це зовсім не з презирства до Пейрескії, – а тому, що невтомна мужність цього вченого, що пройшов пішки такий далекий шлях єдино з любові до знання, зводила до нуля подвиг самого лікаря Слопа в цій справі. – Ну й дурень цей Пейрескія, – повторив він. – Чому ж? – заперечив батько, беручи сторону брата, не лише
У трагедії Шекспіра «Юлій Цезар».
Принц Моріц Оранський (1567–1625) – видатний голландський воєначальник.
Учений Пейрескія, Нікола-Клод (1580–1637) – французький філолог.
