вам про свою любов, яка тепер більш ніж будь-коли заслуговує на вашу жалість.
Подумайте, добродійко, про те, що я поспішаю підкорятися вам, хоч і змушений поступитися заради цього своїм щастям, більше того – хоч я переконаний, що ви хочете мого від’їзду лише для того, щоб позбутися назавжди неприємної присутності людини, до якої ви несправедливі. Визнайте, добродійко, ви не стільки побоюєтеся товариства людини, що занадто звикла мати до вас повагу і тому не сміє непохвально судити про вас, скільки обтяжуєтеся присутністю того, кого вам легше покарати, ніж засудити. Ви проганяєте мене з очей своїх, як відвертають погляд від стражденного, якому не хочуть надати допомогу.
Але тепер, коли розлука з вами подвоїть мої муки, до кого, як не до вас, зможу я звертати свої скарги? Від кого іншого зможу я чекати втіх, які будуть мені такими потрібними? Чи відмовите ви мені, коли є єдиною причиною моїх прикростей?
Напевно, не будете ви здивовані й тим, що перед від’їздом я гаряче бажаю виправдати перед вами почуття, яке ви в мене вселили, а також і тим, що мужність для від’їзду я можу набути, лише отримавши веління про нього з ваших вуст.
Ця подвійна причина змушує мене просити вас приділити хвилину часу для бесіди зі мною. Замінювати її листуванням було б марно. Можна написати цілі томи, а все ж не викладеш як слід того, що так легко зрозуміти в п’ятнадцятихвилинній розмові. Вам легко буде вибрати час для цього, бо, хоч як би поспішав я виконати вашу волю, пані де Розмонд відомо, що я збирався провести в неї частину осені, а мені, в усякому разі, доведеться почекати хоча б листа, щоб виставити за привід якусь справу, що вимагає мого від’їзду.
Прощавайте, добродійко. Ніколи не було мені так важко писати це слово, як у мить, коли воно викликає в мені думку про нашу розлуку. Якби ви могли тільки уявити собі, як я від цього страждаю, ви б, смію вірити, поставили мені в деяку заслугу мою покірність.
Прийміть же з більшою хоч би поблажливістю запевнення в найніжнішій і найшанобливішій любові.
Із ***, 26 серпня 17…
Продовження листа 40
Від віконта де Вальмона до маркізи де Мертей
А тепер, чарівний мій друже, давайте міркувати. Ви, як і я, добре розумієте, що педантична і чесна пані де Турвель не може погодитися на моє перше прохання і обдурити довіру друзів, назвавши мені моїх обвинувачів. Таким чином, обіцяючи під цією умовою все, що завгодно, я себе нічим не зв’язую. Але ви розумієте також, що ця відмова послугує підставою для того, щоб отримати все інше, і тоді, поїхавши, я виграю можливість вступити з нею – і притому з цілковитої її згоди – в регулярне листування, бо я не надаю ніякого значення побаченню, про яке я її просив: майже єдина його мета – привчити її заздалегідь до того, щоб вона не відмовляла мені в інших побаченнях, коли у мене в них буде вже справжня потреба.
Єдине, що мені залишається зробити до від’їзду, – це дізнатися, хто ж саме займається тим, що шкодить мені в її очах. Вважаю, що це її нудний
