зжере чи втопить, але це буде після. А зараз я йду слідком за музикою. Адже я – його Мавка.
Ця ніч була незвичайна. Вона засвітила для нас вогні-світлячки, місяць проклав зоряну стежку. Мій Чугайстер грав, і співала моя душа, піднімаючись аж у піднебесся, співала так, що від розімлілості росою вмивалася земля та лагідно дрижала тиша. І я не втрималася. Поцілувала свою матусю і випурхнула на волю. До нього, в обійми музики, у його міцні обійми. І він ніс мене на руках, пригортав ніжно до себе. Зазирала я у його очі: там стільки неба розлито, неба та тепла. Хтось колись переконував, що там живе тільки зимовий день та крига. То неправда. Там – небо.
Він пестив мої перса, цілував очі, уста, кожен вигин тіла, кожну ямку на ньому, пальці рук, пальці ніг… І я ставала під його руками рікою, стікала додолу живою водою, гойдалася в небі зіркою першою, падала вниз зорепадом, щоб воскреснути…
То була незбагненно щедра ніч… Яка закінчувалася. Світанок підкрадався до нас, наче злодій. Роса впала на моє волосся та на його руки. Роса вмила мої очі та його уста. Він узяв до рук сопілку калинову та заграв, заграв для мене… Палко та нестримно, наче востаннє…
Я стояла над прірвою, над бистрою рікою. Черемош бурхливо ніс свої води. Я стояла на кручі і дивилася вниз, я слухала душу мого Чугайстра, голос калинової сопілки. Я була щаслива! Уся співала, ставала небом, зорями, хмарами, вітром… і мені враз захотілося стати птахою і від кохання злетіти в небо. Перший сонячний промінь ніжно ковзнув по горі. Легкий докір був у тому вітанні. Вітер зачаївся у вітті столітніх смерек, бо він чекав, бо він поштар, що приносить від мавок погані вісті. А я не зважала, бо мій Чугайстер грав, а в мені росли та міцніли крила. О, як вабить це бездонне небо вгорі, як зве це безконечне небо внизу. Я – Мавка, яка кохає, і чи потрібні коханню крила? Хочеш літати – лети, і я…
…полетіла!
Прокинулася…
Мені часто сниться цей сон. І я знаю тепер, хто він – мій Чугайстер. Я можу назвати вам його ім’я, прізвище, місце праці та домашню адресу. О, я щоразу прокидаюся тоді, коли, відриваючись від землі, в останній момент озирнувшись, замість закоханих очей Чугайстра натикаюся на очі вбивці, очі звіра, лихі, бездушні, холодні, крижані… Там немає неба, там захована зима – холодна, відчайдушно бездушна.
І я, я сполохано падаю. Не знаю тільки – у небо чи в провалля, бо…
Я – Мавка…
І це моя історія.
Де сон став реальністю.
І я додивлюся його до кінця…
Розділ І
Чуже небо
1. Несправжнє
Що відбувається, коли настає кінець світу? Світу, створеного ним і тобою для щастя. Світу, виплеканого любов’ю, добрими намірами, наснагою, бажаннями, прагненнями, сподіваннями. І той світ ураз зачинає валитися.
Небо над головою, яке ти вважала майже ідеально блакитним, дрібно поцятковане
