стеблини пирію, листочки осоту і навіть кущі кропиви. Знаходять їм місце, просто випещують їх. І те, що Петруня за роботою у теплиці щось постійно мугикає собі під ніс, уже й не дивує. А Нонна, зігнувшись із мініатюрною, мовби іграшковою, сапкою над кущиком кропиви, щораз повискує від задоволення, торкаючись її своїми пухкенькими пальчиками.
– Що, Нонно, кайфуєш? – часом і сам не втримуюся, щоб не пройтися пальцями по шорстких листочках.
Гляціал і льодоруби
Забуте відчуття дольодовикового літа! Я й сам із задоволенням пораюся у наших теплицях, хоча це й не входить до моїх обов’язків, уже не кажучи про Міху. Він годинами не вилазить із теплиць. У нього там крісло-гойдалка, набір малих поливальниць і розпилювачів, а також власна велика поливальниця – червона у білі горошини. Але зазвичай найчастіше він там просто дрімає у кріслі-гойдалці або медитує. Принаймні збоку це виглядає саме так.
У самому будинку, що його для нас орендують Міхові шефи і який Міха мріє колись викупити, також багато рослин: вазони у коридорах, у кімнатах і «зимовий сад» із великою пальмою та лимонними деревами у пентхаусі на Міховій половині. Поки є рослини, доти є і ми – це тепер наше все. Тепер навіть чоловіки жінкам дарують переважно вазонки. Хоча і жінки в боргу не залишаються… Мені он Ліда привезла дві малюсіньких туйки. Тепер маю їх обприскувати двічі на день, хоча одній уже, мабуть, нічого не допоможе. І це ще на додачу до щільної шеренги інших малих і великих вазонів. Правда, серед них половина – кактуси різних видів, а їх, як відомо, чим рідше підливаєш, тим краще ростуть.
Ці роки для всіх нас стали часом великих потрясінь та випробувань, коли ще ніхто не знав, чим усе це закінчиться і чи коли-небудь закінчиться взагалі. А коли наступ льодовика враз зупинився, то виявилося, що у Європі під багатометровим крижаним щитом враз зникла ціла велика країна – Російська Федерація, принаймні європейська її частина, то майже вся. Прибалтійські низовини перетворилися на тундру, а плоскогір’я Центральної Європи тепер нагадували дольодовиковий Східний Сибір десь у районі Верхоянська чи Ойм’якона. Решта території стала частково тайгою, частково субарктичним степом, а там, де тепле дихання Гольфстріму і до того не вельми відчувалося – на великій Східноєвропейській рівнині, запанувала льодяна пустеля. Така само, як і у Північній Скандинавії, десь майже по Стокгольм, а потім через Ботнічну затоку. Крива кишка Ботнічної затоки опинилася цілком під Льодовиком. Фінляндії залишилася лише вузька смужка у трикутнику Турку – Гельсінкі – півострів Ханко, де тепер скупчилися всі фіни, якщо, звісно, не рахувати розсипаного маку Аландських островів.
Ще один епіцентр льодовикового наступу – Альпи. Вся Швейцарія, за винятком долини Женевського озера, у якому несподівано з’явилися гідротермальні джерела, забили гейзери, як і Скандинавія, вкрилася твердими льодовиковими полями, які зливалися із гірськими льодовиками, що
