отамана вирізняв золотий ланцюг, щільно припасований до міцної шиї. Ланці цієї колись витонченої прикраси немилосердно розплескали ковальським молотом.
«Варвари, що гордують красою, зневажають спокуси зманіжених міст», – подумки погодився з давнім поетом Макарій. Вголос сказав:
– Я їх сховав.
– Це наша здобич.
– В мене померли дружини, жупаниче, – високо потитулував Шикорчика візантієць. При тому, що він вимовляв «ксафаніт» замість «жупанич», горяни його розуміли. – Хочу взяти хорваток присяжними наложницями.[45]
– Це наша здобич, жерче, – в темних очах молодого отамана постала непроникна завіса впертості. – Віддай по-доброму.
– Дам за них сто срібляків.
– Я здобиччю не торгую. Мені здобич боги дають.
– Дам півтори сотні. За кожну, навіть за ту, котру підстрелили, по п’ятдесят срібних монет. Не різаних, цілих. За такі гроші ви собі у вівчарів купите аж тричі по п’ять дівок. – Щоби його зрозуміли, він показав «тричі по п’ять» на пальцях. – Слухайте, воїни, таж за півтори сотні повновісних дирхемів можна усім вам мечі харалужні купити, – краєм ока Макарій побачив, як почали перезиратись і перемигуватись Шикорчикові джури. Він знав, що на їхню думку пропозиція більш ніж щедра. Ані на Преславському тракті, ані за Вужем[46] таких грошей за рабинь не отримати. Тим більше тепер, коли на Заході йде війна і ринки наповнені юними бранками.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
