він мене перший послав.
– Е-е-е, ти не плутай, банкір. Він удома, а ти – на роботі. Він хоч виїбати тебе може, а ти не пискни. Бо ми клієнти, а ти – найнятий працівник. Так шо, братан, ти не по етикету поступив. Згоден?
– Не згоден.
– Неправильна відповідь. Клієнт завжди правий. Пам’ятай про те, що ти найнятий працівник. І не залупляйся.
– Але, блядь, Віро Сергіївно! – взяв розпач Сергія. – Якого біса стріляти? Та ще й у плече! Можна було кудись навмання стрелити, нє?!
– А я навмання і стрелила, – заспокоїла його Лабуга. – Дякуй Богу, що живий зостався, бо могла би в голову поцілити, ото дуже би тут патякав зараз, правда?
Сергій вирвав із рук Лісоруба пляшку і знову добряче приклався. Цього разу стало вже гаряче, рана знову запульсувала, тепер боляче і гостро, а низом живота покотився мутний ком.
– Щось ти дуже багато водяри випив, – незадоволено промимрив Лісоруб, сідаючи поруч із Сергієм.
– Тобі що, жалко? Це за руку!
– Так водяра ж моя особиста. А шмаляла в тебе Вєрка.
– І шо?
– Та нічого. Кумариш ти мене, банкір. Нада шось рішать.
– В смислі? – не зрозумів Сергій.
– Душа моя цей… сатисфакції, – вимовив Лісоруб важке слово, яке випадково застрягло в його підсвідомості, – вимагає. Я пропоную судити тебе.
– За що?
– За водяру мою, дебіл.
– Віро Сергіївно, – звернувся за підтримкою до Лабуги Сергій. – Може, ви якось повпливаєте на вашого Лісоруба?
– Ти шо, дурний? Він мене позавчора ледь не зарубав! – відмовилася Вєрка.
– Так мене за водяру судити? А за руку вас, рєбята, хто засудить?
– Ти міліцію викликав?
– Викликав, – підтвердив Сергій.
– Ну, ось чекай, вони приїдуть, і нас засудять. А тебе ми без ментів посудимо. Ми ж собі не викликали, Вєрка?
– Ні-ні, не викликали, – підтвердила та.
Сергій дивився на них п’яними очима. Лабуга присіла біля нього, типу еротично розкарячивши свої старечі ляжки холодною підлогою. Запалила цигарку. Пригостила Лісоруба. Запропонувала пораненому. Сергій погодився, затягнувся, і його почало нудити.
– То що? – скорився долі Сергій.
– Дивись, – пожвавішав Лісоруб. – Усе чесно, як у давній Скандинавії. Зараз вигадаємо тобі щось, якесь випробування. Якщо підфартить і зробиш – значить, невинний, пощастило. Якщо не зробиш – застосуємо покарання.
– О’кей, – захопився ідеєю Сергій.
– Дивись. Пропоную так, – на секунду замислився Лісоруб, – ти запалив сигарету останній. Якщо наряд приїде за той час, що буде диміти сигарета, то твоє щастя. Якщо ні – давай я тобі руку відрубаю. Один хрін – підстрелений. А так регрес будеш отримувати. Виробничий травматизм! Січеш?
– Січу.
– Згода?
Сергій
