пішки на восьмий поверх і – вечеря! Ліфт іще не встановили, тож фізична підготовка новоселів була на висоті, якщо не брати до уваги двійко старих, котрі оселилися на дванадцятому поверсі.
Віктор за звичкою затримався на нижньому просвіті вузьких сходів, даючи очам звикнути до темряви, потім рвонув уперед, одночасно прислухаючись до звуків бетонного колодязя. Не тому, що чогось боявся. Просто він постійно забував удома маленький ліхтарик – чи є сенс узагалі носити його цілий день тільки заради того, щоб увімкнути ввечері, повертаючись темними сходами додому?
Він прислухáвся, щоб не зіткнутися на східцях із численними сусідами, серед яких більшість так само, як і він, користувалися на сходах вухами й очима, а зовсім не ліхтариком.
Іра, маленька фарбована блондинка, що на око здавалася підлітком, вийшла в коридор із донькою на руках, почувши, як скреготнув дверний замок.
– Масла купив? – запитала вона.
Віктор одразу знітився. Відчуття провини затьмарило ту легку радість, із якою він повертався додому. Він зітхнув, зрозумівши, що краще було б йому повернутися з маслом, аніж із цією радістю.
– Значить, картоплю наминатимеш без нічого, – спокійно мовила Іра.
Потім уважніше придивилася до чоловіка. Помітила застиглу, мовби приховану посмішку, з якою він зайшов у квартиру.
– Ти такий худий! Тобі треба сало їсти! – сказала примружившись.
Віктор роззувся.
– А сало є? – запитав він.
– У морозильнику.
– Ну так діставай, замість масла буде!
Уклавши доньку в коляску, вони сіли на кухні вечеряти. Заїдати салом варену картоплю було не так уже й приємно, але Віктор мовчки жував і те й інше по черзі, думаючи, що куди смачніше було б насмажити картоплі з дрібно нарізаним салом. Але це вже іншим разом. Зараз він вирішив промовчати – все-таки це він забув купити масла.
Знову на його обличчі виникла легка вдоволена усмішка, і дружина насторожилася.
– Що там у тебе? Розповідай! – вона дивилася йому просто у вічі.
– Справу дали! – признався нарешті Віктор. – Справжню!
– А пайок коли дадуть? – запитала Іра.
Віктор зітхнув.
– Тобі тільки пайок, а на все інше начхати. Завтра пайок. До речі, там і масло буде, кілограм.
– А ще що?
– Гречка, згущене молоко, рибні консерви, оселедець. Усе як завжди.
Декілька хвилин вони їли мовчки, потім дружина, відчувши себе цього разу винуватою, по-собачому заглянула у вічі Віктору.
– Так що там за справу тобі дали?
– Убивство, – з гордістю відповів він.
– О господи! – видихнула Іра. – Ти ж ніколи таким не займався! Це небезпечно?
– Це чудово! Якщо розкопаю – цінний подарунок, звання, більше грошей. Розумієш?
– А кого вбили?
– Ще не
