судді у світлі місяця уповні вже зібравшись – ба збігшись, як на пожежу! – тупцювалося чимало батуринців.
Любов Федорівна, погрожуючи комусь угорі, аж у районі місяця, стисненими кулаками (пристойні в жінки кулаки, як у доброго дядька), кричала, як кажуть, від душі:
– Люди-и-и!!! Православні!!! Та що ж це коїться?! Бідство несусвітнє! Дщерь мою вночі похитив, – о, Господи, спаси й помилуй милостивий!
Хто «похитив»? Яку «дщерь»?
– А той, що при владі. Думає, як з булавою, дак йому вже й море по коліна. Дівиць уже може похитить. Але є і над ним цар – у самому Петербурзі. От він йому покаже, як дівоньок невинних серед ночі красти!
Батуринці все ще не могли збагнути. Яку дівицю?
Тож тілько в пісні співається, що якусь там Галю, Галю-роззяву викрали оті самі… Пригадуєте:
Їхали козаки
Із Дону додому,
Підманули Галю —
Забрали з собою.
Дівчині, може, клопіт, а вони ще й виспівують:
Ой ти, Галю, Галю молодая,
Підманули Галю —
Забрали з собою.
«Поїдемо з нами,
З нами, козаками,
Лучче тобі буде,
Як в рідної мами…»
Га? Ви чули про таке? Щоби в козаків-гультяїв та було лучче, як в рідної мами! Галя й повірила – дурне дівчисько, «покозакувати» їй, бачте, закортіло. А чим скінчилося? Гемонські та анахтемські козаки-гультяї повезли викрадену дівчину темними лісами, а тоді, нічого кращого не придумавши, «прив’язали Галю до сосни косами…» Назбирали хмизу й підпалили сосну. От гемонські іроди!
Сосна палає, а Галя, певно, поумнівши, кричить-промовляє:
«Ой хто в лісі чує,
Нехай той рятує,
Ой хто дочок має,
Нехай научає…»
Та ще темненької ночі гулять не пускає… І правильно. Нічого з козаками темними ночами і лісами темними колобродить.
А більше дівчат мовби й не викрадали. Може, деінде, але не в Батурині. То чого ж пані Кочубеїха репетує, що хтось «похитив» її дщерь? Хай краще вдома тримає та гуляти до козаків не пускає оту дщерь, тоді й бевкати серед ночі у дзвін відпаде потреба.
Хтось, занепокоєний раптовим бовканням дзвону, бабу згадав… Оту, що якось до Батурина приперлася, ніким не кликана, не звана. Та й почала лякати люд православний, біду віщувати, лихо накликати:
– Спасайтеся, люди, бо лихо вам буде. Гряде до вас, вже в дорозі воно. Живе серед вас чоловік, котрий потай темної ночі пустить у дім ваш гада, і гад той вас усіх пожере, а дім ваш спопелить і в руїну його перетворить… Стережіться того лиходія! Він живе серед вас, чоловік той зовні, а в середині – диявол. Не дайте йому вас погубити!
Було й таке.
Не інакше, як лиха година занесла до Батурина ту бабу – навіщувала три короби жахів. Баба та… У батуринців тоді й волосся сторч на голові стало. А вона й щезла,
