теплотою посміхнулася Германові:
– Не бійся, командоре, не схибимо. Вчуємо, виманимо й горло вирвемо. По-нашому, по-дівочому.
Посмішкою у відповідь Герман подякував дівчині за добре слово. Зараз кожне підбадьорливе слово на вагу золота. Адже це перша справжня кампанія стратега. Він за будь-яку ціну зобов'язаний домогтися успіху! І не тільки тому, що квестори довірили йому свої життя. Є дещо незрівнянно значиміше! Чотирирічний цикл добіг кінця, і тепер від них залежить: чи впаде Цитадель, чи прийде кінець тиранії Чорного Аспіда? О, у мріях Герман уже бачив, як, немов зачаровані, біліють вугільно-чорні стіни Цитаделі, як злітає над вежею переможний прапор Ранкової Зорі, а вранішнє сонце щедро золотить прапор переможців і крізь знівечену, обпалену, розтріскану землю пробивається перша зелена парость.
Ось мета, гідна дворянина й патріота!
І нехай сміються циніки, тицяють пальцями дурні, глузують обивателі, проклинаючи «мзду на рівновагу» і прагнучи позбутися безглуздих, за їхніми куцими мірками, витрат – не їм, нудним і гідним жалю, судилися високе життя й велика честь!
– Тривога, пані та панове… Овал Небес! До бою!
Кристофер не змінив пози, залишився біля вікна. Але руки некроманта ожили, зарухалися в таємничих пасах, а плечі під хламидою поширшали, здійнялись горбами м'язів, рідко властивими магам його профілю, що не визнають «Нихонової школи». Некрот ще тільки почав говорити, а Агнешка вже вислизнула з обіймів злодія і тепер виверталася із сукні; а здавалося – із самої себе. Як блискавичний Джеймс опинився біля дверей з рапірою та дволезною дагою в руках, командор не встежив.
– Овал Небес! – встиг повторити маг, перш ніж гримнуло по-справжньому.
Із тріском вилетіла віконна рама, обсипала некроманта дощем гострих, як лезо, скалок. У кожній з них палало багряне полум'я. Порив вітру промчав по залі, гасячи свічки. Герман рвучко пригнувся; наступної миті арбалетний болт, глухо ухнувши, зніс зі стіни шандал над головою стратега. З долонь Кристофера зірвалося ґроно зеленавих виноградин, віялом розсипалось у нічній пітьмі; майже одразу некрот охнув і купою ганчір'я осів на підлогу. Агнешка загарчала. Хижий силует виник у вікні, зупинив стрибок вовкулаки, і обоє покотилися по битому склі.
Двері вивалилися, і Джеймс Рівердейл, засміявшись, зустрів гостей сталлю.
LIBER I
Конрад фон Шмуц, обер-квізитор всевидющого приказу
CAPUT I
«А в цьому готелі з підлоги до стелі – весь шлях від землі до небес…[1]»
– Дозвольте вашу ручку! Вашу дорогоцінну! Сюди, сюди, на подушечку…
– Тримайте. Пальці розпарилися?
– Дивовижні пальчики! Чудові! Як нігтик робимо? Лопаткою, списиком?
– «Гусячим яєчком». Кутикулу не видаляти, зсунути кипарисовим шпателем. І край нігтя по обідку – білим лаком.
– О, ваш
Тут і далі – вибрані цитати з народних реттійських пісень минулого століття, опублікованих у збірнику «Фольклор Батьківщини», за редакцією Адальберта Меморандума, штабс-секретаря Ложі Силаботоніків.
