Фари вимкнулися, але натомість спалахнуло світло в салоні машини, викривши там жінку, яка дістала із сумочки помаду й підфарбувала губи. Потім лампочка згасла, жінка вийшла, блимнули фари − увімкнулася сигналізація. Яна не дуже розумілася на марках автівок, але то явно були не «Жигулі». Майнула думка, чи це не до неї приїхала відвідувачка, за яку просила вдячна колишня «пацієнтка»… Але жінка все не відходила від машини. Блимнув і згас вогник запальнички, затліла цигарка. Яна шморгнула носом і глянула на годинник − було п’ять хвилин по сьомій. Дама біля машини не надто скидалася на людину у відчаї. Жінка, що потребує допомоги, мабуть, бігла б сюди без запізнень. Звісно, якщо б сподівалася, що тут їй чимось зарадять.
Яна знизала плечима, знову подумала про гарячий душ та теплу ковдру і дала собі ще десять хвилин на чекання, щоб опісля з чистим сумлінням іти додому. За вікном вогник недопалка описав дугу і впав на землю. Жіночий силует у світлому вбранні повільно рушив до хвіртки дитячого садка. Яна втомлено зітхнула. А за хвилину в двері кабінету постукали.
Все-таки це була вона, нова відвідувачка. Скептично скрививши губи і не приховуючи здивування, вона роздивлялася з порога скромний інтер’єр кабінету «психотерапевта» і саму господарку цієї дивної творчої майстерні.
– Чай будете? − спитала Яна замість вітання.
Власне, дама теж не віталась і не знайомилась, а лише якось зверхньо дивилася навколо і виглядала дуже втомленою, хоч і була добре вдягнена, причесана й нафарбована.
– Ви − Яна? − уточнила вона, знімаючи шкіряні рукавички.
– Так. Як мені звертатися до вас?
Дама на мить замислилася, поправила волосся і промовила:
– Антоніна. По батькові не обов’язково. Ми довго жили за кордоном, я так звикла.
Яна кивнула, підвелася, увімкнула електрочайник на сусідньому столі, показала рукою на вішалку біля дверей:
– Можете повісити пальто, у нас не холодно.
Відвідувачка зняла світле кашемірове пальто з пухнастим коміром, залишившись у брючному костюмі шоколадного кольору, і ще раз озирнулася довкола. Її увагу привернула експозиція плетених браслетів на стіні. Вона на мить затрималася, дивлячись на різнокольорові вироби, простягнула пальто до гачка, але промахнулася, пальто впало додолу, в кишені приглушено дзенькнули ключі. Це не викликало у власниці жодних емоцій, вона, мов уві сні, подивилася на нього, нахилила голову вбік, знизала плечима і присіла до пальта. Потім, не підводячись, озирнулася на Яну, котра мовчки спостерігала цю сцену.
– Ви думаєте, наша розмова може щось змінити в моєму житті?
– Хто знає? − відповіла Яна.
Антоніна взяла пальто, підвелася, повісила його на гачок.
– Віра Павлівна вас хвалила. Але я не думала, що ви… Що ви така молода.
– А якби я була стара, це було б приємніше? − всміхнулася Яна.
Відвідувачка
