травм (падіння, удари тощо). Травми такого роду класифікують на:
• відкриті й закриті (з порушенням шкірних покривів);
• повні й неповні (тріщини, злами тощо);
• множинні (кілька кісток);
• у напрямку лінії зламу (поперечні й поздовжні);
• за локалізацією (епіфізарні тощо).
Основними симптомами перелому кістки є поява припухлості, деформації, порушення функцій, рухливості вздовж кістки, кісткова крепітація, біль. У великої рогатої худоби сприятливий прогноз спостерігається у разі переломів фаланг, п’ясткової і плюснової кісток, а також здухвинного і сідничного горбів. У разі повних переломів стегнової, великогомілкової і плечової кісток тварин вибраковують.
Лікування. Допомога полягає в забезпеченні спокою травмованої особини, зупинці кровотечі, накладанні іммобілізаційної пов’язки. За наявності закритих переломів використовують фіксувальну іммобілізаційну пов’язку (шинну або гіпсову), що забезпечує нерухомість пошкодженого місця, знеболюючи та запобігаючи розвитку шоку та інфекції. Шинну пов’язку накладають тимчасово (за невідкладної допомоги) або для тривалого лікування з використанням імпровізованих шин: з картону, фанери, дерев’яних дощечок, прутів, алюмінієвих і бляшаних смуг та дротяної сітки. Гіпсові (ущільнювальні) пов’язки бувають підкладковими та безпідкладковими, вікончастастими, мостоподібними та глухими. Прогіпсований бинт, змочений у воді до зникнення бульбашок, що виділяються з нього, і злегка віджатий, накладають на нерухому кінцівку у вигляді спіральної пов’язки знизу вгору і назад (до 6–8 шарів) вище і нижче від місця перелому. У разі відкритих переломів спочатку необхідно промити порожнину рани, обробити її спиртовим розчином йоду, порошками антисептиків і накласти захисну іммобілізаційну пов’язку. Головне при цьому – забезпечити відсмоктування ранового секрету і надійну антисептику. Захисна пов’язка, як і більшість інших, має внутрішню частину (перев’язку) та зовнішню (власне пов’язку), що утримує попередню. Ці частини не повинні зміщуватися на тілі тварини ані в стані спокою, ані під час руху, але мають рівномірно прилягати, не порушуючи крово- та лімфообігу. Перев’язувальний матеріал (марля, гігроскопічна вата тощо) у формі серветок, бинтів використовують для накладання пов’язок різними способами, після чого накладають фіксувальну іммобілізаційну пов’язку, залишаючи «вікно» для обробляння рани.
У молодих особин пов’язку змінюють на 35–40-й день, а у старих – на 40–45-й день – у період відновлення опорної функції пошкодженої кінцівки. Після зміни пов’язки тварині призначають масаж (погладжування, розтирання, розминання, побивання, вібрація), дозовані навантаження (проводки), у раціон вводять вітаміни С і D, мінеральні добавки.
Профілактика. Дотримання санітарно-технічних норм утримання тварин, збалансоване годування.
Хвороби сухожиль
Запалення
