вкляк. Хату заливало світло від свічок-громовиць, котрі стояли по кутах світлиці. Посередині кімнати у святочному весільному вбранні стояла Горпина. До неї тулилися малі перелякані діти. Вони сполохано розглядали чоловіка, котрий зовсім був не схожий на їхнього батька, принаймні вони його пам’ятали геть іншим.
– Горпино, жінко, ти чого так вирядилася? І куди це ви зібралися посеред ночі? – заговорила примара.
– На весілля, Устиме.
– На яке таке весілля? – здивовано витріщилася проява на жінку.
– Брат на сестрі одружується.
– Який брат на якій сестрі? Ти збожеволіла? То хіба можливо?
– Можливо, Устиме, як можливо, що мертвий говорить, мертвий ходить і мертвий із живою спить.
Тоді вона взяла у руки стрітенську свічку, дала ще по одній дітям, запалила їх та змусила і себе, і дітей подивитися крізь полум’я свічок на примару в хаті…
Бабуся вмовкла. Прислухаючись, як, майже не дихаючи, слухає її Аделаїдочка.
– А далі, бабуню, далі?
– Тобі не страшно? – запитала стиха.
– Ні, – відразу відповіла дівчинка. – Далі.
– Свіча горіла, потріскуючи. Хатня примара почала на очах танути, аж поки зовсім щезла. Відтоді покійник більше не приходив до Горпини. От і вся історія, а тепер – спати.
Адка хмикнула під ковдрою, прожебоніла «надобраніч» і, коли бабуся була вже біля дверей кімнати, раптом запитала:
– Бабуню, а можна душу просто так закласти? Спеціально тобто, задля чогось? В Устима то випадково вийшло, правда ж?
– Спи. Мала ще про таке питати. – Бабуня взялася за ручку дверей, повернула її вниз, почулося звичне рипіння.
– Бабуню, а мій тато також закладений? Бо помер наглою смертю.
– Ні. Із татком твоїм усе гаразд. Спи вже.
– Але ж… Ти ж сама щойно розповідала.
Стара завмерла, мовчала якусь хвилинку. Адка подумала, що та не стане нічого відповідати, а просто піде. Та бабуня заговорила, лагідно та трішки сумно:
– Ця історія, доню, – вигадка. Ніяких закладених душ насправді не існує. Спи, зіронько моя. Ранок від вечора все мудріший.
– І хай мені насняться янголи, так? – запитувала Адка.
– Моя маленька! Нехай насниться добрий сон, бо хіба можуть янголам снитися янголи? Ти ж мій янгол, хороший, допитливий, світлий. І янголятку потрібно виспатися. Спи, мій маленький янголе!
І сон тієї ночі Адці справді наснився добрий. Стільки років минуло, і бабуні давно немає, і вона вже не пригадає всіх дрібниць, таких тоді для неї важливих… Та тільки сон…
Сон.
Адці справді тієї ночі снилися янголи, і мали вони кольорові крила.
Частина перша
«Темний янгол»
1. Вечір
Коли
