Сказала:
– Сад ваш горить.
Вона відповіла:
– Нехай горить!
Тому що була пожежа, і тато Альонки згорів там: пожежу в саду гасив сусідам. От.
Потім ми пішли гуляти: я, мама й Альонка. Були в парку і їли морозиво. Прийшли додому, а тут Сашка з другого поверху їде на велосипеді. Кричить:
– Вадика знайшли!
Мама не зрозуміла, і я теж, а Сашка сказав:
– Його замкнули в саду в сараї Вітя й Васька та підпалили. Він згорів! Живцем.
Я сказала, що неправда. Я бачила Ваську. Він в Альонки телевізор дивився. А назустріч мені бігли Вітя й син дядька Умара. Світленький чеченець.
Васька не палив нікого. Він мультики дивився! А родина Вадика в міліцію написала на батьків Васьки. Тому, що батьки Віті – п’яниці. Вітя дегенерат. А Васька нормальний.
Вадика поховали в труні з закритим віком. Тільки фото було.
На ринку були люди зі зброєю. Щось шукали. Усі злякалися.
Я пішла до нової школи. У класі багато дітей. Є дівчинка Діана. Її мама вчителька. Діана всіх б’є й відбирає сніданки. Рве зошити. У мене теж порвала зошит.
Я так хвилювалася на диктанті, що переплутала слова. Дуже боюся трійки. Мама може побити.
Зате мій твір усім сподобався. Його читали навіть старшокласникам в інших класах. Сказали, просто чудово! Я написала, що настала осінь. Кожен листок живий. Він зберігає в собі історію свого життя.
Поля
Наша вчителька Людмила Ніколаєвна грається з нами на перерві. Вона сива. Ми її дуже любимо і при ній не сваримося. Вона попросила намалювати в зошиті слов’янських міфічних істот: домовика, лісовика й водяника.
Ще в школі навчають готувати. Є такий урок. Ми готуємо салати.
Мама забирає мене зі школи після торгівлі на ринку. Ми йдемо додому.
А сьогодні неділя. Я пішла допомагати їй торгувати газетами. Але торгівлі не було.
Мама плакала. Дідусеві потрібні ліки. У лікарні немає. Потрібно купити.
Незнайома тьотя дала нам морозиво.
Усі хвалили мою доповідь про планети. Я писала про Юпітер і Марс. Мама допомагала клеїти картинки.
Стріляли! Це було та-а-ак страшно. Я плакала. А дідусь Ідрис, наш сусід, сказав, щоб ми не боялися, що не буде війни. У мене сильно калатало серце. Вибухи були.
Я боюся ходити до школи.
Кружляли вертольоти й літаки. Низько. Серце калатає. Вони вбиватимуть нас? Сказала мамі.
Мама каже:
– Ні. Не буде війни. Не буде!
Багато дідусів із бородами. Усі щось говорять. По колу бігають і читають молитву. Мені здається це дуже дивним.
А дід Ідрис сказав, що все буде добре, і дав цукерки. І тьотя Валя сказала. І бабуся Зіна. І тьотя Мар’ям.
Не буде війни. Це просто літаки літають. Дивляться на нас.
Стріляють літаки. Я не ходжу до школи.
