боягуз.
– Боягуз.
Нова пауза, і нове, ще більш прискіпливе роздивляння та ходіння один навколо другого. Тепер вони вже стояли пліч-опліч. Том сказав:
– Забирайся геть!
– Сам забирайся!
– Я не піду.
– І я не піду.
Так вони простояли ще трохи, відставивши кожен ногу під кутом для опори, напираючи один на другого з усієї сили і дивлячись з ненавистю один на одного. Проте жоден не спромігся зрушити іншого. Після мовчазної штурханини, що тривала доти, доки в обох не почервоніли обличчя, обидва обережно розійшлись, і Том сказав:
– Ти боягуз та щеня. Я розповім про тебе моєму старшому братові, а він такий, що може тебе одним мізинцем розчавити; й саме так і вчинить, коли я його попрошу.
– Так я і злякався твого старшого брата! Мій брат більший за твого, і мій твого перекине через цей паркан. (Обидва брати існували лише в уяві.)
– Брехня.
– Не стане брехнею від того, що ти це кажеш.
Том накреслив у пилюці риску великим пальцем ноги і сказав:
– Лишень спробуй перетнути цю риску, і я так відлупцюю тебе, що не зможеш встати. Кожен, хто перетне, отримає прочухана.
Новий хлопчик швидко переступив через риску і сказав:
– Нуж-бо, ти казав, що даси мені прочухана, подивимось, як ти це зробиш.
– Не займай мене, краще забирайся звідси.
– Ні, ти казав, що поколотиш мене, – спробуй-но.
– Я буду не я, коли не поколочу тебе за два центи.
Незнайомий хлопчик витягнув із кишені два мідяки і глузливо простягнув їх.
Том кинув їх на землю.
Наступної миті обидва хлопці борсались у пилюці, зчепившись немов кішки; впродовж хвилини вони шарпали та тягали один одного за волосся та одяг, дряпались та товклись кулаччям по носах, вкриваючись пилюкою та славою. Згодом сутичка набула більш окреслених рис; крізь куряву проглядалася фігура Тома, що сидів верхи на своєму супротивнику і дубасив його кулаками.
– Живота чи смерті? – запитував він.
Інший хлопчик лише борсався, намагаючись вивільнитись. Він плакав, головно від люті.
– Живота чи смерті? – розправа тривала.
Нарешті незнайомець пробурмотів крізь сльози:
– Живота.
Том відпустив його і сказав:
– Це тобі наука. Наперед дивись, з ким справу маєш.
Ошатний хлопчик пішов, обтрушуючи пилюку з одягу, шморгаючи носом, і час від часу озираючись на Тома та обіцяючи побити його, коли той трапиться йому вдруге. У відповідь Том лише кепкував з нього та переможно пішов своєю дорогою; однак варто йому було обернутися спиною до нового хлопця, як той схопив каменюку, жбурнув її, і вцілив Томові межі плечі, а потім стрімко дременув, наче антилопа. Том мчав за ним аж до самісінької домівки і таким чином дізнався, де той живе. Він трохи постояв біля воріт, закликаючи ворога вийти, але ворог лише кривився у вікно та відхиляв виклик. Нарешті з’явилася мати ворога, назвала Тома огидним, бридким, кепським, невихованим хлопчиськом і зажадала, аби той забирався геть.
