вертий, акт прилюдний,Цей неймовірний акт.
Шматуй же крок, труси людей ти,
Кохання механічний знак!
Уже на чорнім горлі флейти
Заходив худий борлак.
Струна, як бич, пече банджо,
І стогнуть скрипалі,
Щоб звук хитавсь, як в жилі жовч,
Як ртуть в гарячім шклі,
Щоби, упавши з висоти,
Запавсь, зім'явсь, зібгавсь.
Щоби розкрилися роти,
Роти голодних павз.
І захлинувсь астмічний такт,
Що рве, як рану, рот.
Цинічний акт, прилюдний акт,—
Розчавлений фокстрот.
Ах, солодійництво примар
В розгойданому мюзік-холі!
Віолончелі стегна голі,
І хтиві талії гітар,
І жирний ляпас підошов,
І крок кривий, як корч.
Ну, що ж,
така людей любов,
Випростана сторч!
Хитаючись, любов іде,
До рота влипши ртом.
Любов людей, любов людей
Трусить животом,
Животом і клубами,
губами ботокуда,
Губами, мов окравками
скривавлених лахміть.
То, поспішаючи, стенографують люди
Каракулями шімі свою коректну хіть.
У стоккато шуму шімі,
Спотикатись в шумі шімі.
Це – любов.
Ось така ти в шумі шімі,
У строкатім шумі шімі
Ти – любов!
1929
ЕЛЕГІЯ АТРАКЦІОНІВ
Із чорного стебла баска
сівба важких басів,
і флейти метушня баска
на рині голосів.
Різкий плижок, зухвалий скік,
сухий, як дріб, галоп,
і флейт одчай, цих флейт баских
над ямами синкоп.
Крутися, світ, крутися, цирк,
крутися, карусель!
І гостроверхий фейерверк
злітає над усе…
І день – у смерк, і ніч – у смерк,
і серце – нічичирк.
Крутись, скажений фейерверк,
крутись, скажений цирк!
І око юрб проколоте
на шпагах тисяч ламп.
Крутись, прокляте коло те…
Такт!
Темп!
Чи, довго прокрутишся так тут,
невже не впадеш,
невже?
Кожен вигиб і темпу, і такту
віддрукує капельмейстерський жест.
Віддрукує і занотує: стій!
На кожну ноту, на ту є
карб
свій.
І пізнаєш уперту математику
пароксизмів захвату і журб…
Товаришу,
друже,
братику,—
в кожного є свій карб.
Кожному ноту нажебрано,
і іншої буть не могло б,
і рипить між іржавими ребрами
серця сухий суглоб.
Серце! Крутися, хитайся, хитайсь,
вигинайсь шкереберть!
Із губ акробата-китайця
струмочком сповзає смерть.
Захлинувся ковтками конвульсій,
завертівсь на блискучій косі,
і зчепилися в спільному пульсі
серця
усі.
Горло горбом напнеться,
втнеться крик,
як звисне, мов флаг, із трапецій
чорний людський язик.
Скрикне тоненько панійка…
Тоді націляйся й лети,
в зойки розпачливі, паніко,
зімни їхні голі роти!
Слину і сльози виточи,
губи в гримаси зміси!
Розгойдались, мов трупи на ниточках,
голоси.
1929
НІЧНИЙ РЕЙС
ю. я.
Підноситься зневажливо рука,
І щерблене перо, неначе шпага, гнеться,
І пада, зломлений, в покресленій чернетці
Рядок, мов щогла неструнка.
Та напина вітрила плавні строф,
Скрипить
