що глибоко забиті в землю. Крім квартир, тут є і школи, і театри, і спортивні зали, і сади, і магазини, – чого тільки немає! – а під землею заховані фабрики й заводи, щоб не займали місця й не отруювали біосферу. Так що довкола тільки ліси, річки й озера, та ще поля, де ростуть багатолітні культурні рослини, що засвоюють азот прямо з повітря. Це ми вже вивчали у школі і, крім того, не раз бували в музеї, де дізналися, як жили наші предки. В музеї дуже цікаво, тільки я люблю все роздивлятися сам, тож намагаюся кожного разу одстати від гурту. Дивлюся на той чи інший експонат з двадцятого, наприклад, століття і думаю: а що, якби ті далекі предки враз ожили та й побачили, якою стала сучасна пшениця чи фруктові дерева. Що, коли б потрапили в сад, де груші чи яблуні самі обережно струшують дозрілі плоди в підставлені кошики? Або побачили сучасну пшеницю, яка не боїться ні бурі, ні зливи: одразу ж лягає на землю, а розпогодиться – зводиться, мовби нічого й не сталося. І сіють її раз на десять років. А тітка Павлина каже, що її колеги хочуть сконструювати пшеницю столітню: посіяли… і сто років знай тільки збирай!
Або про комарів, які не кусають ні людей, ані тварин. Як прочитаєш про колишню, мошву, то аж дивуєшся: як ті предки й терпіли? Це ж ні роздягнутися, ні скупатися, ні на сонці полежати! А тепер хоч усю ніч ходи голяка.
Я раніше, коли ще не все розумів, дивувався: чому їх просто не знищили? А тепер уже знаю: добре, що комарі лишилися. Бо що б їла риба? А птахи? Та й грунти стають од них родючішими…
Або Венера…
От якби ожили ті предки – чи впізнали б вони сучасну Венеру?
Про Венеру я весь час думаю, бо незабаром на неї полечу. І ще тому, що татко якось сказав:
– Напиши мені все, що ти знаєш про Венеру.
– Навіщо?
– Бачиш, мені треба підготувати лекцію про цю планету, ось ти мені й допоможеш.
Після цього я одразу ж погодився: хто ж іще з моїх друзів писав нотатки до лекції! Пішов у бібліотеку, поважним голосом попросив підібрати усе, що написано про Венеру.
Бібліотекар подивився на мене, мов на трохи того… божевільного:
– Усе про Венеру?
– Усе!
– Юначе, але ж це неможливо! Ви знаєте, скільки є книжок про цю планету? Десятки тисяч, якщо не сотні!
– Що ж тоді мені робити? – запитав я розгублено.
– Ви готуєтесь до популярної лекції?
– До популярної. – Хоч я, вбийте мене, не знав, якою буде ота таткова лекція!
– То я вам дам кілька книжок, у яких ви знайдете все, що вам потрібно.
Чудово!
Так я приніс додому добрий десяток книжок.
Прочитавши усе, я заходився коло нотаток. Звільнив на столі місце, поставив безстрічкову друкарську машинку, заклав чистий аркуш магнітного паперу. Сів: з чого ж починати?
І тільки надумався – Джек на порозі.
– А що ти робиш?
– Пишу! – відповів я сердито: страх не люблю, коли мені заважають!
– Про що ти пишеш? – Цікавий,
