гли й кожну мить сивіють.
Звуть Стенькою[1], ніхто не брав, а вже за двадцять перевалило. Жила-була метелиця, та й годі, огонь, баска, гаряча кобилиця. А взяв її Володька, одружився, та не прожив і років зо три – пішов у повстанці.
Отож і залишилась Стенька з хлопчиськом невеличким та з бабою-свекрухою.
Дитина довго не жила, захворіла на віспу й ночі однієї кикнула.
…Вийшла молодиця на вулицю, стала біля воріт, замислилася.
Ходив Володька два роки на цукроварню, заробляв на коня, купив коня, а кінь здох.
…А батько закатував матір.
…Ну, і півтори десятини за двадцять верстов…
…Ех ти, сибірська каторго!
…Колись прокинулась удосвіта[2]: за ногу хтось.
– Хто там такий? Одчепись!
Зареготав:
– Хлопці, сюди! Бач, яка краля!
…Отже, червоні прийшли, повстанці прийшли. Д'ех, будуть діла, матері їх ковінька!
Кричали:
– Не печи, не вари: все буде! Де тут у вас буржуї живуть?
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
