ще у 1700-х роках і зберігати їх вдавалося цілим поколінням. Вони пережили й Наполеонівські війни, й Світові війни, але, щоб вберегти їх від Гітлера, їх вивезли до Америки, але один старий ідіот продав їх мені за смішні гроші, навіть не уявляючи їхню реальну цінність. Тепер поглянь, знизу в них є дата виготовлення, цей 1702 року, другий 1703-го, а третій 1704-го, колекція гномів, ще й таких років, вони коштують мільйони і навіть я продаю їх усього за кілька сотень долларів. Йдемо далі, також, ти будеш отримувати відсоток від продажу, окрім зарплатні. Якщо люди приносять своє барахло, оцінюй його максимально низько, щоб ми зменшили витрати. Ти можеш тут жити, є окрема кімната нагорі, також є кухня, душ, туалет, так що, можеш не витрачатися на житло і проїзд. Але зауваж, я не бажаю бачити компанію твоїх покидьків, які розіб'ють мої вази після кількох пляшок пінного. – Джо.
– У мене немає друзів. Не переживайте, містер Джо. – я.
– Чудово, сподіваюся інші питання ми вже вирішемо на місці. – Джо.
– Я просто не дуже вмію заводити друзів, зазвичай мене всі кидають, тому я завжди один. – я.
– Чого ж так? – Джо.
– Людям не цікава дружба, всім потрібні понти. – я.
– Вважаєш? Ти просто не зустрічав дійсно гарних людей, хлопче. – Джо.
– Можливо, але у школі мені саме такі люди й траплялись. – я.
– Що ж, хлопче, будемо товаришувати. – Джо.
– Звичайно, містер Джо. – я.
– І навіщо я це сказав… – Джо.
– Що-що? – я.
– Нічого, берись за роботу. – Джо.
Я вирушив за ганчірками в підсобку та взявся до справи. Так, в перший робочій день у крамницю так ніхто і не зайшов, я лише мив підлогу, вичіщав старі предмети та спостерігав за тим, що відбувалося надворі. Раптом, підійшов старий і сказав:
– Ден. Запам'ятай, вночі не виходь на вулиці цього міста, ти не знаєш, що з тобою може тут трапитися. – Джо.
– Ви про що? – я.
– Просто не виходь. – Джо.
– Д… Добре. – я.
–Надобраніч. – Джо.
–Надобраніч, Джо. – я.
Джо піднявся на ліфті та попрямував до своєї кімнати, а я читав книгу, коли у крамниці за 10 хвилин до зачинення увійшла дивна стара. Її повільні кроки привели до каси, і вона почала розглядати мене дуже уважно, але раптом розвернулася та вибігла з крамниці, грюкнувши дверима так сильно, що це прозвучало, як вибух. Я нічого не розумів, зачинив крамницю та попрямував сходами нагору до своєї кімнати. Однак, коли я відчинив вікно та писав листа своїм батькам, я побачив моторошне нічне місто, порожнє та покинуте. Раптом мої почуття ожили, і я почув як вітер гуляє містом, і у цій атмосфері мені стало не дуже затишно. Спустився вниз, щоб покласти його у поштову скриньку. Повертаючись до крамниці, я відчув, що мене переслідують, і швидко війшов всередину, зачинивши двері на замок. Але коли я приліг на ліжко, мої думки перенесли мене в інший світ, наче потік свідомості, який неможливо контролювати. Я замислився про те, що нічого не вічне у цьому світі,
