без добрих людей, і в йому найдуться вони. Тільки ти забуваєш, молодице, що то все чужі, ти одна йому найближча, найдорожча. Ти з ним шлюб брала, руки в'язала. А що в'яжеться на землі – буде в'язане й на небесі. Знаєш?
Кнуриха. Знаю, матушко. Що ж, коли немає мені радості в миру, немає спокою душі.
Матушка гуменя. У тебе чоловік недобрий?
Кнуриха. Гріх бога гнівити, гріх за його лихе що сказати. Добрий він у мене.
Матушка гуменя. То що ж жене тебе до нас?
Кнуриха (указує на Марусю). Вона, матушко, рветься, її молода душа захотіла. Немає їй радості в миру, а з нею й мені.
Матушка гуменя (прикро дивиться на Марусю, що бліда стоїть похилившись). Вийди стара, я на самоті з дочкою побалакаю.
Кнуриха виходе.
Вихід VI
Матушка гуменя (подивившись ще раз на Марусю, геть одходить і сідає). Дівчино! Як тебе зовуть?
Маруся (тихо). Марусею.
Матушка гуменя. Іди до мене ближче. Іди, не бійся. (Маруся підходить). Та кажи по правді, не втаюй нічого. Усе, все кажи, що було з тобою в миру, які гріхи пестило серце твоє, носила душа твоя. Все передо мною виложи. Може, що я і пораю тобі, може, і поможу в чому. Ти така ще молода, тобі ще жити та жити, а ти, бач, чернечим одягом покритися захотіла, все рівно що вмерти захотіла. Що ж тебе довело до сього?
Маруся (боязко). Матушко. Я безталанна… нещасна…
Матушка гуменя. Чого ж ти безталанна, нещасна? Любила, може, кого, та зраджено тебе? Кажи, не бійся, все кажи.
Маруся. Любила, матушко.
Матушка гуменя. Кого ж ти любила?
Маруся. У нас годувальник був. Василем звали.
Матушка гуменя. Ну, та й що?
Маруся. Та й покинув нас, змандрував.
Матушка гуменя. Чого ж він покинув? І він же тебе любив?
Маруся. Не знаю, матушко. У мене подруга була, Наталя. Красива з себе. Він її любив, і вона його тяжко любила і душу свою запакувала за те кохання.
Матушка гуменя. Душу? Ну, се гріх, гріх тяжкий від бога. Душа, Марусю, божа, і коли ми її запакуємо ради мирського чого, то се тяжкий гріх.
Маруся. Вона сама не винувата, її довели до того.
Матушка гуменя. Хто ж її довів?
Маруся. Та, бачте, вона любила Василя, одного його, і думала за ним бути, а мати її не хотіла віддати за Василя, бо у Василя не було нічого, звісно, приймак, що ж у його є? От мати і найшла їй другого чоловіка, багатого.
Матушка гуменя. Та силою віддала?
Маруся. Ні, не силою. А хитрощами.
Матушка гуменя. Як хитрощами?
Маруся. Так. Або й вона не хитрила, а мати того чоловіка, за кого Наталя пішла, свекруха, значиться. Там така злюча удалася! От раз їй як Наталя гостро одказала, вона і задумала помститися, та й почала робити так, щоб Наталю собі за невістку мати. Направила сина, щоб Василя записати у пікінери. Його і записали, а батько мій пораяли йому зійти з дому, поти той набор пройде. Батькові, значиться, то і на руку було: вони мали його собі зятем назвати. Ну,
