б не вскочила!.. Так – доброї душі дівчина, а от з пантелику збилася та й гине.
Фенька. Харашо гине, – другим на шию вішається!
Палажка. Кому? Що це ти плещеш таке?
Фенька. Те плещу, што знаю… Ви не били позапрошлого воскресенія на свадьбі у желізнодорожного подмастерія, а я била з вашою Химкою і виділа, как она нашіптувалася з Іваном, какіє йому бісики глазами пускала, – прямо на шию вішалася!
Палажка. От уже як забалакала з твоїм Іваном, то тобі здалося, що і на шию вішалася.
Фенька. Хороше балакала! А за верби чего шептатися ходила? Подлая ваша Химка, вот вам і всьо! Панич її содерже, все їй доставляє, а вона отак проти панича поступаєть! От как увижу панича да роскажу йому всьо, тоді і достанеться їй на орєшки.
Палажка. Кажи, хтось тобі так і повіре! Хіба ніхто не знає твого Йвана, волоцюги всьогосвітнього? Такий, як заллє очі, то не розбирає – де гора, а де низ, і в огонь полізе.
Фенька. Єслі приводу не будуть давать, то не пойдьоть. Чого до других девушек не приставал?., а там їх било много… все с нею водился!
Палажка. Того, що, може, кращої за Химку не було. Молода, красива з себе – і не твойому Іванові кинеться в вічі, – от він і пристав. Звісно, якби друга, більше сміла, то одрубала б йому, та й годі; а Хима не така: боялася, певне, його гострим словом образити.
Фенька. Да… Такії вона з ним і викрутаси викручивала! То вона тут видає з себе тихоню, а там, єслі б ви бачили її, – як сказ напал! Трохи на голові не ходила.
Палажка. Як була весела, то тобі вже здалося, що й на голові ходила Годі, кажу, плескати казна-що: не повірю!
Фенька. Ви нікогда мені не вірите. Взяли ее под своє крилушко да і не видите, какой біс у вашій Химці сидить!
Палажка. У кожної такий біс сидить, як у неї. Що вона нещасна, то й шкода мені її. Якби вийшла за кого доброго заміж, то добра б з неї жінка була… тільки не за твого Йвана, бо твій Іван – городське ледащо, волоцюга… От тільки що наряджається, як та кукла, та видає з себе хвалька, – то тим і кидається вашому братові в вічі; а як чоловік – то він слова доброго не стоє. Не доведи, господи, Химці такого чоловіка! Тоді вже зовсім затопе свою голову.
Фенька. Годі, пожалуста, хвалить свою Химку, бо мені аж тошно.
Чутно здалеку гру на гармонію.
Палажка. Он лікар іде – поліче. Чуєш, як виграє? (Помовкли).
Через який час з переулка витикається Іван з Федором. Іван – попереду з гармонією у руках, виступа козирем; Федір – за Іваном, п'яний, поточується.
Вихід ІІ
Федір. Ну, і якого ми гаспида оцими глухими улицями швендяємо? Пойдьом до трахтиру!
Іван (забачивши Феньку і Палажку, почина співати, приграючи на гармонії).
Ой чий же се двор?
Приточив би я свой…
Хорошая девушка
Да по нраву мені.
Да по нраву прийшлась,
Полюбилася…
Бедна моя головушка
Зажурилася!
Фенька (гукаючи до Івана). Не журись: ось
