Сповідь з того світу. Ярослав Яріш

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Сповідь з того світу - Ярослав Яріш страница 26

Сповідь з того світу - Ярослав Яріш Історія України в романах

Скачать книгу

вселяло надію. Мені хотілося плакати з радості і посміхатися, притулитися до свого коханого. Я була не сама, відчувала, що іще одна малесенька душа поселилася у моєму лоні.

      За віконцем геть стемніло. Двері відчинилися, у хату ввійшов Іван, а за ним заскочив і морозець, але тут же і втік, налякавшись нашої печі.

      – Ух, посипало. – Іван струсив із кожуха сніг, а тоді роздягнувся. В руках з двору приніс сніп-дідух. Чоловік підійняв його обережно, ніби живу істоту. – Заходь, діду, до хати. Поставимо тебе отут на лаві, аби сторожував наш дім від хвороби, біди і всякої нечисті.

      Коли дідух зручно вмостився на своєму почесному місці, присів на лавку й Іван.

      – Худобу я обійшов, нагодував. Треба буде у жолоби ще куті кинути, аби здорові були, приплід приносили. І курам дати, аби файно неслися, і псові, аби гавкав.

      Він завше таким був: як щось робив, то докладно, ретельно, до кінця. Ще й підспівував при тому. З нього був добрий господар – ми завше мали хліб і до хліба. Я дивилася на нього, не можучи відірвати погляду, люблячи кожну клітинку його тіла.

      – Сідаймо до вечері, – запропонував він. – Зараз із колядою вже почнуть ходити. Може, й ми підемо? Чого в хаті сидіти? І до церкви треба…

      Я накрила скриню білим обрусом, не забувши постелити під низ пахучого сінця. Далі поклала кутю, тоді рибу, капусту, пампухи, сушеню. Багатий цього року у нас вийшов стіл.

      Ми навіть не встигли скуштувати всіх страв, як за вікном загриміла коляда:

      Ой пасла, пасла, воли згубила в долині.

      Гей же, в долині.

      При молоденькій, при зелененькій ялині!..

      У Івана велика була родина, тож прийшло їх багато – так що ледве вмістилися в хаті. Щедрий стіл, коляда, весела розмова – ми завше вміли святкувати. А ще у нас на Святвечір було прийнято згадувати тих, кого з нами зараз нема, просити помочі у Господа для тих, хто зараз не з родиною, хто у далекій дорозі чи тяжкому поході.

      Родичі мали мого Івана за мужа мудрого, радилися з ним й уважно прислухалися до його думки. Сидячи за столом, розпочали розмови про справи господарські, а далі перейшли до справ державних.

      – Не хочуть наші бояри приймати Данила, – почав розмову середущий брат.

      – Пам’ятають ще отця його – Романа. Добре він тим боярам залив сала за шкури. Сиділи тоді тихо і до вільних общинників не пхалися. Тепер же страх зовсім загубили, забули Бога в череві… – підхопив і молодший.

      Я до розмов чоловічих не пхалася ніколи. Любила слухати, як говорить мій Іван, бо розмовляв завше мудро і зважено, а ще я дуже любила м’який тембр його голосу. Та коли мова заходила про справи державні, серце моє мимоволі стискалося. Я знала, що він ніколи не стоятиме осторонь громади, та більше, завше готовий був іти попереду. Я озирнулася, слухаючи, що він казатиме, поклавши мимоволі руку на живіт. Мій муж налив собі узвару, випив.

      Конец ознакомительного фрагмента.

      Текст

Скачать книгу