здорові! – промовив дівчині та хутко похопивсь. Одшукав воза на полянці, воли пасуться панським зіллячком викоханим… З’їхав на дорогу; тоді оглянеться назад – нічого не забачив – усе застеляла мла вечірня пахучая.
Дотягнув він додому потиху, усе думаючи про пригоди людськії…
На порозі його Галя стріла – веселим своїм голосочком питає; сумно він їй одмовляє своє слово.
Вона у хату веде, засвітила світло, стіл вже застелений. Буханчик хліба на столі лежить та ніж.
Сів Павло біля столу, схилив голову на руки.
– Ось і вечеря наша, – промовляє до його Галя, сідаючи поруч.
– Позичений? – каже Павло, краючи хліб.
– Оддамо, серце, оддамо новиною. Сей рік зарідливий буде. Подивитись на руна польові: жита такі, що й вуж не пролізе.
– Ти в мене і торік пророкувала гарне поліття так саме. Ти куди глянеш, то всюди тобі золота верба росте!
– Люди сподіваються…
– Ет! Сподіванки людськії!.. У кого се ти хліба позичила?
– У Микити у Румая.
– Довго, мабуть, гнувся – не давав?
– О, де ж там! І трошки ні! Зараз, таки зараз дав, із милою хіттю. Се добрий чоловік – Румай.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
