Києва. У багатьох українських родинах збереглися від того часу синьо-жовті прапорці, самвидави Народного Руху України, «Просвіти», «Меморіалу», Товариства Лева, надруковані у Литві, Польщі або ж Львові.
Що ж до самої злуки УНР і ЗУНР та її уроків, то деякі науковці і політики нерідко говорять про злуку 1919 р. лише як про ідею. Однак Акт Злуки обґрунтовано та закріплено юридично, її схвалили українці по обидва боки Збруча, зокрема військові гарнізони у Станиславові, Золочеві, Тернополі, Києві, численні віча селян і міщан. Наддніпрянці виділили галичанам гроші на закупівлю палива, металу, перешивку галицьких вузькоколійок, розвиток «Сільського господаря» та інших товариств. Уряд УНР надав допомогу родинам загиблих стрільців Галицької армії, сиротам, біженцям, які повернулися у рідні краї. А ще відправлено півтори тисячі вагонів з цукром, борошном, збіжжям. Галичани вітали навесні 1919 р. гастролі наддніпрянського театру Садовського. У Станиславові – тимчасовій столиці ЗУНР побували Володимир Винниченко, Симон Петлюра, Михайло Грушевський. Наддніпрянський генерал Михайло Омелянович-Павленко у грудні 1918 р. став начальним вождем Галицької армії, з ним приїхало чимало досвідчених командирів-наддніпрянців. Водночас Галицька армія отримала 20 літаків для авіазагону в Красному і Стрию, а також 80 гармат, 20 тис. гвинтівок, 80 мільйонів набоїв, навіть дирижабль.
Наддніпрянці спільно з галичанами боронили соборну УНР проти військ Польщі, Румунії, більшовицької Росії. На жаль, державно-соборницький процес у 1917–1921 рр. так і не вдалося завершити. В антибільшовицькій війні країни Антанти віддали перевагу національно консолідованій Варшаві. Наддніпрянські політики шукали порятунку в Варшаві, а галичани прагнули заручитися підтримкою білої, а навіть червоної Росії. Відтак Українська революція зазнала поразки. Армія УНР інтернована на території Польщі, про що нагадують сучасникам численні цвинтарі та окремі поховання наддніпрянців, які поступово відновлюються у Варшаві, Перемишлі, Любліні, Кракові, Александрові-Куявському, Ланцуті. Галицькі бригади армії ЗУНР відійшли до Чехословаччини, де інтерновані у таборах Німецького Яблонного, Йозефова, Ліберців. Поховання галицьких стрільців і старшин на чеських землях, на щастя, не були зруйновані. Вдалося зберегти й документацію ЗУНР в архівах Праги, Ватикану, Києва і Москви. Натомість багато галицьких емігрантів навіки спочили у безіменних могилах на російських просторах ГУЛАГу. Щоправда, немало галичан і наддніпрянців вже у роки Другої світової війни поєдналися в антиімперській боротьбі у лавах УПА та повоєнному дисидентському русі.
А зараз, шановний читачу, спільно перегорнемо маловідомі сторінки літопису відродження української державності на західноукраїнських землях. Перші кроки на шляху пізнання історичної правди про ЗУНР зробили самі учасники Визвольних змагань першої чверті ХХ ст. Джерелознавчу цінність мають спогади та історичні розвідки Михайла Грушевського «На порозі
