кого дуже люблю). Про це іронічно говорив Бертран Рассел: не варто в житті повторювати ті самі помилки – адже завжди є стільки нових, які ще можна зробити.
Визначення «альтернативна вартість» надає нашим життєвим виборам економічного відтінку, хоча вони, ці вибори, не завжди стосуються матеріального. Одні люди повсякчасно підраховують утрати, інші, йдучи до мети, не оглядаються на збитки. Перші живуть обережно: вони понад усе прагнуть «мати тістечко». Другі живуть захланно, жадібно, бурхливо: з’їдають тістечко і якусь коротку мить насолоджуються смаком. Про таких ми кажемо, що в цю мить у них багате життя, хоча це зовсім не означає життя в багатстві. Бувають багатії, життя яких бідне, геть убоге, бо живуть вони нудно, нецікаво, тоді як леґендарний грек Зорба з фільму Какоянніса, не маючи нічогісінько, вмів смакувати життя в усій його повноті. Однак більшість із нас шукає золоту середину, намагається зберегти рівновагу між двома крайнощами, що, як виявляється, неймовірно складно.
Багато життєвих рекомендацій містять у собі суперечність, яку сучасна людина силкується подолати і все не знаходить вдалого рішення. Біблія говорить: треба втратити життя, щоб його віднайти. Чи не буде блюзнірством, якщо я скажу, що ця розумова конструкція дещо нагадує дилему з тістечком? З’їсти – і мати. Так шкода зрікатися життя – і так сильно хочеться віднайти його у якомусь стократному вимірі… Про необхідність зректися життя кажуть не лише християни. Схожа думка простежується й в ученні Будди, в Корані й у Ведах. Очевидно, наша дилема є універсальною. Ми напевне її не розв’яжемо – ні я, ні ви, ні на цих сторінках, ні в житті. Але замислитись над нею варто.
Ці розмисли приведуть нас до чергового одвічного питання, яке міститься у великій світовій літературі, зокрема в російській (зрештою, саме по-російському це питання звучить найчіткіше і важко перекладається неслов’янськими мовами). «Як жити?» – запитують персонажі Чехова і Достоєвського. «Як жити?» – питає Клим Самгін, герой роману Горького. Колись на конкурсі в Монте-Карло я бачив телесеріал за цією повістю. Серіал, знятий російською, мав англійські субтитри, і запитання «Як жити?» було перекладене англійською як «What should I do?» («Що мені робити?»). Гадаю, в цьому і криється вся безодня між ментальністю Сходу і Заходу. Росіянин ставить своє запитання дуже широко, і до цієї невизначеності схиляє його сама мова. Англійська ж мова є продуктом іншої культури, іншого світобачення. Російське питання торкається самої сутності життя. «Як жити», коли навколо стільки страждань, несправедливості та кривди, а змінити цей світ на краще неможливо? Англієць же шукає для себе практичної задачі – «що робити», бо основним наповненням життя для нього є діяльність.
Поляк з натури своєї належить до культури Заходу: він вихований у латинській традиції і повинен бути ближчим до англосакса, ніж до брата-слов’янина – росіянина. Так я думаю, бо культурні зв’язки міцніші, ніж якась етнічна чи мовна спорідненість. Мені, авжеж, легко говорити
