п’ятого? – спробували пожартувати сині лікарняні.
– Давайте до справи, – довгі молоді ноги під темною сукнею не оцінили жарту. – Ми з головлікарем по телефону домовлялися, що привести дідуся до ладу можна прямо тут. Я тільки-но приїхала, всього на один день, тут займатися похоронами особливо нікому, так що ми швиденько додому – попрощатися, а потім відразу на кладовище.
«Тільки не це, – подумав Кабан, – не кашлянути, ні. Де вони будуть це робити?»
– Ну, не знаю, наскільки буде зручно, тут запах не дуже, самі відчуваєте – кондиціонер не працює, виправити нікому, а на холодильник у лікарні грошей немає, – якось невпевнено сказали сині штани. «Щось несхоже на них», – відзначив Кабан.
– У мене теж немає, – темна сукня не була налаштована на довгі розмови.
– Чого немає?
– У мене теж – на ремонт кондиціонера і новий холодильник для вашого вагономорга – грошей немає, – уточнила, дратуючись, сукня.
– Але добровільний внесок…
«А, ось чому сині брюки заїкаються – грошей хочуть», – збагнув Кабан.
– Скільки?
– Заради бога, це ж добровільний внесок, хто скільки дасть. Зазвичай дають триста.
– Гривень? – уточнила сукня.
– Ну, поки що не рублів, – уточнили сині лікарняні.
Сукня клацнула сумочкою і віддала гроші, сині лікарняні задоволено схлипнули:
– Ось на тій поличці розміщуйте дідуся, будь ласка. Заходьте, хлопці, тягніть його обережно сюди, переступайте наших нещасних, так, столик можна підняти, якщо потрібно.
– Скільки це часу займе? – темна сукня розслабилася, але не подобріла.
– Хвилин тридцять, не більше, – відповіли чорні штани з похоронного.
– Добре, я на вулиці почекаю. Тут кафе поруч є? Мені б випити чого-небудь, бажано, міцного. Ну і запах тут у вас.
– А ходімо до мене! У мене коньяк, – запропонували, виляючи штанинами, сині лікарняні. – В холодильничку.
– А ходімо! – молоді загорілі ноги різко розвернулися на підборах до виходу, і Кабан побачив пружні блискучі гомілки. – День попереду важкий.
– І спекотний, – підтакнули сині лікарняні.
Кабанові здалося, що він навіть відчув, як у синьоштанього санітара від передчуття коньячного задоволення заворушилися пальці ніг.
– Чуєш, Греку, а нащо ти дівці про півгодини гнав? Тут же роботи – на сім хвилин. Дід цілком нормальний, раз-два підправити – і готовченко.
– Ага, братан, а по півштуки вона нам за сім хвилин, думаєш, відвалить? А от за півгодини – відвалить. Отже, діставай причандалля, давай діда фарбувати.
Мужики заметушилися довкола Сергія Петровича, дістали інструменти і взялися за роботу. Кабан лежав тихо, прагнув рідше дихати і думати про щось своє.
Раптом він почув характерний шелест целофану сигаретної пачки і клацання запальнички, в морзі миттєво запахло
