Поки він це говорив, у моїй слухавці вже лунав голос Елі, яка, як вона сказала, чекає мене біля якогось виходу чи входу…
– Елічко, напроти мене величезний лайт Forbes’а… ти бачиш його? Я прошу тебе… поквапся… – серйозно сказала я.
– Юлько, я бачу Forbes… я біля нього… – розгублено відповіла моя подружка.
Я роззирнулася навкруги… і все зрозуміла:
– Елічко… тут два Forbes’и… так от, я біля другого… метрів за чотириста… і в мене тридцятикілограмова валіза, тому краще ти до мене… і на таксі.
І в цю мить до мене на допомогу приспіли мої «нові друзі»:
– Ррруденька, ми тебе підвеземо, куди скажеш, – запропонував «інтересний чоловік».
– Мене зустрічають, – сухо відповіла я.
– Ррруденька, а що ти забула в Ризі? – Мені подобалось оте його «р», і він чомусь щодалі менше діяв мені на нерви.
– Я прилетіла на «Хвилю».
– А нащо тобі ракетки? – він не вгамовувався.
– Мені сказали, що буде турнір «зірки плюс професіонали», і я хочу пограти… до речі, ваш Сафін теж має брати участь. – Мені хотілося йому помститися за його «гумор».
– Марат? Буде в Юрмалі? Ти точно знаєш? – Він цікавився цілком серйозно.
– Не знаю. Мені однаково. – Я роззиралася навсібіч, видивляючись Елю або таксі.
– Ррруденька… я познайомлю тебе з Сафіном.
«Ідіот», – подумала я і ще раз набрала Елю, яка сказала, що буде «вже за секунду». Мій терпець от-от мав урватися.
– Ррруденька, а де ти житимеш?
– У якомусь готелі. Ви бували раніше в Ризі та Юрмалі? – Я вирішила атакувати.
– Так… звичайно, – у його голосі почулося здивування.
– Де краще жити? У Ризі чи Юрмалі? – я не замовкала, затягуючи час.
– У Ризі добре жити, в Юрмалі – тусити. – З інтонації його голосу було зрозуміло, що він не понтується. – І ти від нас не відкараскаєшся у такий спосіб. Ми почекаємо, поки тебе заберуть.
– До речі, я теж у Ризі вперше, – раптом гордо видав «симпатичний тип», який до цього говорив по телефону.
Я не зрозуміла, чого це він раптом вихватився, і нарешті побачила Елю… Мовчки обернувшись, я підхопила валізу і поспішила їй назустріч. Перше, що я змогла сказати, було не «привіт», а «швидше». Еля нерозуміючими очима подивилася на мене і з реготом сказала: «Останнього разу я чула від тебе подібне, коли ми втікали в Парижі від діджея Равіна».
Ми вже майже підійшли до таксі. Моя подруга запропонувала покурити і дістала дві сигарети. Я з радістю погодилася… Все було позаду… Попереду тільки Юрмала… «Нова хвиля»…
– Ррруденька, маленька, тебе зустріли? – пролунав уже знайомий «інтересний» голос у мене за спиною.
– Так, дякую… Все чудово… – Я чомусь не була здивована появою моїх нових знайомців.
– А навіщо ти куриш? Зараз же викинь сигарету! Ти ж у теніс граєш! Мені тебе ще з Сафіном знайомити… –
