маніпулює нещасним. Дія у «Барильці амонтильядо» відбувається під час карнавалу, ймовірно, знаменитого венеційського, що посилює театральну атмосферу твору. Й водночас становить контраст подіям у новелі: на відміну від карнавальної, смерть Фортунато справжня, й виглядає трагічною навіть в очах убивці, свідомість якого полонила нав’язлива ідея помсти.
В обох новелах відтворений стан граничного психологічного напруження, але події розвиваються неквапно, оповідь ведеться методично, із затримками. Крок за кроком ми наближуємось до чогось жахливого, причому цей рух у «Барильці амонтильядо» «топографічно» фіксується переліком приміщень, якими проходять герої. Але понад усе в цих новелах жахає невідоме, що може критися за виявами приязності, «нічний» бік людської свідомості, схований під «денними» масками. Дія в них відбувається в обмеженому просторі, доволі прозаїчному у «Серце виказало» й скоріше екзотичному в «Барильці амонтильядо», але це той самий позачасовий і позагеографічний простір, що й у «Тиші», й так само зір По сфокусований на людині, душу якої мучать нею ж породжувані демони.
Наталія Білик
Оповідь Артура Гордона Піма
Передмова
Кілька місяців тому, коли я повернувся до Сполучених Штатів, переживши в Південному океані та деінде багато дивовижних пригод, про які розповім далі, випадок привів мене у невеличке товариство джентльменів з Ричмонда, штат Віргінія, і вони виявили глибокий інтерес до всього, що стосувалося країв, де я мандрував, наполягаючи, щоб я видав свою розповідь друком. Проте я відмовлявся це зробити, і то з кількох причин: були серед них і причини суто особисті, – вони стосувалися одного мене, – і причини іншого характеру. Скажімо, мене стримувало таке міркування: оскільки протягом більшої частини своїх мандрів я не вів щоденника, то чи зумію я, спираючись лише на пам’ять, викласти події так докладно і так зв’язно, щоб вони й здавалися не менш правдивими, ніж були (тут не йдеться про цілком природні й неминучі перебільшення, до яких ми залюбки вдаємося, коли розповідаємо про миттєві випадки, які справили на нас незабутнє враження і глибоко схвилювали нашу уяву). Друга причина: події, про які я мав розповісти, видаються настільки незвичайними і чудесними (та й ніхто, з огляду на обставини, не міг би підтвердити правдивість моїх слів, крім хіба одного свідка, але й той напівіндіанець), що я міг би сподіватися лише на віру з боку своєї родини та тих друзів, котрі, знаючи мене все життя, не мають підстав сумніватися в моїй правдивості, тоді як широка публіка найімовірніше поставилася б до моєї щирої оповіді як до безсоромної, хоч і мудрованої вигадки. Проте чи не найголовнішою причиною того, чому я не здався на умовляння доброзичливців, була невіра у свої таланти.
Серед віргінських джентльменів, які виявили надзвичайний інтерес до моїх розповідей, а надто тих, де йшлося про
