style="font-size:15px;"> – Прийшов ваш син, волхв Святовид, – спочатку трішки присівши, а потім схиливши у поклоні голову, промовила жінка. – Він хоче порозмовляти з дітьми, розповісти їм правду рідної землі.
– Дякую тобі, дитино, ти добру мені принесла звістку, – усміхнувшись промовив Добромир, – я давно його про це просив. Скажи Святовиду, що я зараз вийду.
Ладомира знову вклонилася і тихенько, майже беззвучно полишила боярську кімнату.
– Життя продовжується, – промовив боярин, – ті, хто помер, йдуть своєю дорогою до життя, а ті, хто ще живуть, йдуть своїм шляхом до невідомого. Так було споконвіку і так буде до тих пір, поки Боги будуть оберігати вогонь у наших оселях.
Добромир знову усміхнувся і, підвівшись зі свого крісла, неквапно пішов до дверей, щоб зустрітися з тими, хто йшов слідом за ним.
2. Мечислав
На Переяславському тракті
Полишивши по обіді заїжджий двір, кавалькада із двох десятків кінних дружинників виїхала на тракт і попрямувала у бік Переяслава. Подорожні, які рухалися гостинцем чи то у бік Києва, чи то у зворотному напрямку, до Переяслава, з пошаною звільняли проїзд дружинним воїнам. На хоругві дружинного загону були відзнаки приналежності до п’ятої ватаги славетної Третьої когорти молодшої великокнязівської дружини.
Це були воїни тієї всім відомої когорти, яку у народі називали дружиною Сігурда. Того Сігурда Ейріксона, який був воєводою молодшої великокняжої дружини. Саме він зібрав навколо себе найкращих воїнів цієї землі у славну когорту звитяжців.
Так вже сталося, що після загибелі колишнього когортного командира Третя когорта довгий час безпосередньо підпорядковувалася воєводі, тому що серед рівних звитяжців він не міг виокремити самого більшого достойника, який міг би взяти під свою оруду найкращу дружинну когорту. Всі десять ватагів були як один славетними воїнами, і Сігурд не хотів когось ставити вище інших. Хоча можна було виділити одного ватагу, Мечислава на ймення Відчайдушний, але він був бастардом і Сігурда брали сумніви, чи варто виділяти його з-поміж інших. Та й невідомо було, як сприйме Великий князь такого когортника. Тому часто доводилося Сігурду самому водити когорту до бою та віддавати особисті розпорядження ватагам.
Поміж іншим саме Третя когорта охороняла Великого князя і супроводжувала його у виїзди до заміських резиденцій. Багато хто ще називав Третю когорту «вовками Сігурда», адже їхньою особливою відзнакою була голова вовка. Саме голова вовка красувалася як на когортних хоругвах, так і на обладунках і зброї воїнів.
Окрім Третьої когорти Сігурд мав під своєю орудою ще три когорти, але там були свої когортні, через яких і здійснював командування воєвода. Дві когорти, Сьома і Восьма, складалися виключно зі скандинавських найманців, войовничих вікінгів. Це були сильні воїни, завзяті рубаки, крім того одноплемінники Сігурда. Він знав, де і коли можна використати їх завзяття і лють. Воєвода
