– означає позбавлятися прив’язаності до всього минущого. Той, хто намагається вибрати Яв або Нав – залишається невільним. А той, що шукає Прав за межами Яві і Наві, є божевільним. Той, хто осягне основи єдності Тиесвіття, – збагне велике розуміння Шляху, поєднавши в своєму Серці початок Шляху з його закінченням. Про таку людину скажуть: «Перевершивши життя і смерть, він повернувся до своїх Витоків». Така людина більше не втілюватиметься у одному з світів. Той, хто відає, тому цього буде достатньо.
Ладомира слухала, не все розуміючи з того, що мовить незнайомка, кожне слово якої наче молотом стукало у її свідомість, намагаючись проникнути у самі глибини її єства. Водночас серце Ладомири почало боротися із почутим, наповнюючись непереборним жахом. На очах забриніли сльози. Ладомира схлипнула і спробувала відсторонитися чимдалі від непроханої гості. Вона спробувала забитися у дальній куток ложа, як раптом відчула, що хтось доторкнувся до її тіла. Ладомира стрепенулася усім тілом, зойкнула і розплющила очі. Біля її ложа стояв Мечислав. Ніякої жінки у кімнаті не було. Ладомира полегшено зітхнула.
– Ти плачеш? Тебе хтось налякав під час твоєї подорожі у інші світи? – тихо і поблажливо усміхаючись, запитав воїн.
Ладомира, нічого не відповівши, схопилася із ложа і кинулася до Мечислава. Жінка обійняла його за шию і пригорнулася усім тілом. Майже так само, як це було тоді, коли він її побачив уперше. Ладомира так само тремтіла усім тілом, як і тоді. Правда, тобі то було юне дівча, а зараз до воїна пригорталася пишна, дородна жінка.
Мечислав спробував її заспокоїти. Погладив ніжно по голівці, а потім спробував легенько відсторонити від себе, щоб заглянути їй у вічі і побачити там її страхи. Ладомира цупко трималася за шию чоловіка, не дозволяючи відсторонити себе від нього, заперечливо хитаючи головою. Поведінка і страхи дружини стурбували Мечислава. Він не хотів отримати якусь неприємну звістку у ту мить, коли життя, здавалося йому, йде шляхом удачі і покровительства Богів.
– Хочу, щоб ти заспокоїлася і розповіла мені про все, що тебе стурбувало чи налякало, – твердо і трохи суворіше, ніж завжди, промовив Мечислав.
– Я бачила жінку, – прошепотіла Ладомира, так само не послаблюючи свої обійми.
Мечислав полегшено зітхнув, розуміючи, що це лиш жіночі причуди чогось боятися і за все переживати. Він все-таки легенько, але твердо послабив обійми дружини, а тоді підхопив її на руки і, поклавши на ложе, присів біля неї.
– Мабуть, та жінка була дуже страшною, якщо змогла тебе так сильно налякати, – усміхаючись, промовив Мечислав, щоб остаточно розвіяти страхи дружини.
– Ні, – заперечливо похитала головою Ладомира.
– Ні?
– Спочатку я думала, що то прийшла до мене покійна сестра твоя, Добромира, – лежачи на ложі, тривожно почала розповідати Ладомира, – вона раніше приходила. Переймається своїм сином. Хвилюється, чи добре я
