мисливцям, кому що: тому голову, тому озадок і полядвицю, тим окости, тим задні ноги, іншим знову – стегна. Він вишикував їх парами, щоб їхали в доброму порядку, кожен на тому місці, яке пасувало йому задля його частини здобичі. Тоді всі рушили в путь і їхали розмовляючи, доки не опинились перед пишним замком. Замок був оточений лугами, садами, бистрими водами, рибними ставами та ланами родючими. Багато кораблів ввіходило в гавань. Замок підносився над морем, міцний та прехороший, добре захищений від різних нападів та воєнних підступів. Головна башта – її за давніх часів збудували велетні – змурована була з величезних, добре обтесаних кам'яних брил; зелені й голубі, вони були розміщені, як ото кліточки на шахівниці. Трістан запитав, як зветься замок.
– Зовуть його, любий хлопче, Тінтажель.
– Тінтажель! – скрикнув Трістан, – Хай благословить тебе господь, тебе й хазяїв твоїх!
Сеньйори, це ж тут колись батько його Рівален, радий та веселий, узяв шлюб із Бланшфлер. Але Трістан цього не знав. Коли під'їхали вони до підніжжя башти, ловці затрубили в роги, і вийшли на те барони і сам король Марк. Найстарший мисливець оповів королеві про сьогоднішню пригоду. Марк замилувався, як то гарно вишикувано мисливський поїзд, як мудро поділено оленя та які розумні звичаї полювання. Але найбільше припав йому до вподоби юний чужинець, і не міг він од нього одвести очей. Король питав у свого серця, звідкіля прийшла така ніжність до незнайомого, – і не годен був собі те вирозуміти. Сеньйори, то ж озвалася його власна кров, то любов колишня до сестриці Бланшфлер заговорила в ньому увечері, як забрано вже з королівських столів посуд, уельський жонглер[6], великий митець до свойого діла, вийшов перед баронів та й почав співати пісень, приграючи на арфу.
Трістан сидів у короля біля ніг. Ото як заграє жонглер пригравку до нового співу, він і каже:
– Майстре, ця пісня над усі найкраща. Колись її зложили давні бретонці[7], щоб прославити Граеленове кохання. Хороший її голос, солодкі слова. Ти добре вмієш співати, майстре, пригравай же як слід!
Уельсець проспівав, а тоді:
– Хлопче, – промовляє, – хіба ж ти знаєшся на музиці? Коли купці в землі Лооннуа навчають своїх синів також і грати на арфу, на роту[8] та на скрипку – устань, візьми оцю арфу та й покажи нам свою вмілість. Трістан узяв та й заграв так любо, що барони зчудувались. Маркові надміру сподобався цей арф'яр, що прибув із землі Лооннуа, куди забрав колись Рівален сестру його Бланшфлер.
Спів уже давно скінчився, а король мовчав.
– Сину, – сказав він нарешті, – хай буде благословен учитель, що навчав тебе, будь ти й сам благословен господом! Бог любить добрих співців. Голос їхній сягає в людські серця, будить у них милі спомини і примушує забувати печалі та злі діла. На радість і на втіху прибув ти до нас. Зоставайся ж у мене, друже!
– З радістю служитиму вам, королю, – одвітує Трістан, – служитиму як арф'яр, як ловчий і як ваш ленник.
Так
Уельс – крайня західна частина середньої Англії, країна дика й малоприступна, вона була за притулок кельтському населенню та їх мові від англосаксонських утисків. Кельтська мова там збереглась до недавніх часів. Жонглер – французька назва скоморохів та мандрівних співців, що виконували різні твори поетів (епічні пісні, фабльо), але ж були й фокусниками, лікарями тощо.
У Бретані (крайній північно-західній частині Франції) ще й досі збереглась кельтська мова.
Рот – старовинний струнний інструмент.
