хорошо. А потом, если захочешь, вкратце расскажешь мне суть песни. Да и я знаю несколько языков, – попросила она.
Ну, что ж. Жаль, конечно, что без музыки, но, думаю, и так будет неплохо. Да и приятней петь не приглушая голос. И я запела, все также продолжая путь рядом с Мирандой, стараясь не отставать от остальных.
Вона носила квіти у волоссі
І ними грався він і ще вітер.
Здавалося давно вже дорослі,
Але кохали щиро, мов діти.
Відчинені серця, щирі очі —
Таких не так багато є в світі.
Лилися сльози щастя щоночі,
Обіцянки назавжди любити.
Будиночок на розі двох вулиць.
Паркан плющем осіннім завитий.
Здавалося дощі схаменулись,
Здавалося завжди буде літо.
Лише один дзвінок телефону
І варто тільки їм захотіти
Повіяло теплом з-за кордону
А одже неодмінно летіти.
Не обіцяй назавжди
Не обіцяй навічно
Де твоє-моє завтра
У скронях вітер свище.
Не обіцяй, навіщо?
Не обіцяй, не треба
Залежить час найближчий
Та не завжди від тебе.
І раптом все змінилось навколо
Проблеми, ціни, сни, сподівання
Роз'їхалися як діти в школу
Що першим було стало останнім.
Їй у Варшавські спальні райони
Йому Москву бетоном залити
Але кохання у таксофонах
Приречене не довго прожити.
Куди ведуть строкаті дороги
Чому ви заблукали у світі
Вас сотні, тисячі, вас мільйони
В Ізраїлі, Канаді, на Кріті.
Є спогади про те, як було все
Надії є на те, як все буде
Нас доля стрімко течією несе
Бо ми є не титани, ми люди.
– Очень красиво, – сказала Миранда, как только я допела.
Как ни странно, но настроение у меня улучшилось, не смотря на грустную песню.
– Действительно красиво, – подал голос Елисей.
И даже Линда на это ничего не возразила. Оказывается, все Светлые слушали песню, на время оставив разговоры.
– О чем она? – спросил Марк.
– О парне и девушке, которые любили друг друга до безумия, ни на миг не могли оставить друг друга, – я замолчала, подбирая слова, чтоб точней передать смысл.
– И что случилось? Звучало грустно. Они умерли? – спросила Линда, даже позабыв о своей неприязни ко мне. Никак в лесу что-то сдохло?
– Нет. Никто не умер. Все остались живы, – ответила я.
– Тогда не понимаю. Что помешало? – спросил Елисей.
Что-то в этой паре было не так. Неужели они боятся потерять свою любовь? Что-то меня на лирические мысли потянуло. С чего бы это?
– Просто они выросли, возможно, поумнели. Стали думать о своем будущем. Нашли свое пристанище. Он мастер в одном деле и уехал очень далеко,
