суспільства, поділ його на соціальні верстви (касти, стани, класи) з нерівним майновим та соціальним положенням і протилежними інтересами посилювали численні суперечності і конфлікти, вирішити які з допомогою існуючих звичаїв родової общини було неможливо. Відбувається і поступова еволюція свідомості людини, у неї формуються здібності розрізняти характер регулятивного впливу (заборони, дозволи, веління) і усвідомлювати необхідність обмеження свободи поведінки для захисту своїх прав та інтересів. Перебування у стані постійного військового протистояння перешкоджало подальшому розвитку первісної общини і потребувало нових, більш ефективних нормативних регуляторів, здатних його припинити (пом’якшити) і забезпечити мирні сусідські взаємовідносини. Прагнення встановити єдиний порядок всередині нової спільності людей – населення, що заселяє певну територію, обумовлювало потребу в таких нормах, які б поширювали свою дію на всіх членів суспільства, мали загальнообов’язковий характер і супроводжувалися відповідними санкціями.
Виникнення права – тривалий історичний процес. Провісниками юридичного регулювання були звичаї і табу. Існували певні «контури» правосудної діяльності – на основі норм-звичаїв загальні збори і старійшини приймали відповідні індивідуальні рішення.
Розрізняють декілька шляхів (способів) формування права.
1. Перетворення звичаїв, що склалися в первісній общині, на правові звичаї. Правовим звичай стає тоді, коли він набуває мовчазного або офіційного схвалення держави і захищається нею, в тому числі з допомогою примусу. Держава неоднаково ставиться до різних звичаїв: вона санкціонує тільки ті з них, які узгоджуються з її політикою, загальними засадами життєдіяльності суспільства. Водночас з’являються такі, які закріплювали кастові привілеї вищих станів, обов’язки нижчих, правила купівлі-продажу землі, спадкове сімейне володіння землею і т. ін. Більшість правових звичаїв втілюються в писані тексти, на які можна було посилатися в обґрунтуванні своїх прав. Якщо раніше збереження звичаїв було привілеєм жерців, то тепер вони отримують підтримку державної влади. На основі правових звичаїв складається так зване звичаєве право.
2. Формулювання судовими органами правових норм. Жерці і верховні правителі, які здійснювали судові функції, закріплювали у своїх рішеннях ті звичаї, які відповідали новим умовам. Судові органи у процесі розгляду окремих спорів створювали правові прецеденти – рішення з конкретних справ, які в майбутньому набували нормативного характеру, ставали загальнообов’язковими при вирішенні аналогічних справ. Так, рішення преторів та інших магістратів у Давньому Римі вважалися обов’язковими зразками для вирішення аналогічних справ, внаслідок чого склалася ціла система преторського права.
3. Встановлення правових норм державною владою у формі законів, постанов, кодексів та інших нормативних
