ть Велеса – той час від часу опускається на землю: тут він куратор над персонами, що прагнуть забуття, – забрати його душу:
– Я же служив тобі, як міг, – говорить, – візьми мене до себе, позбав страждань.
– Ти знаєш, що таке страждання? Наївний! Можливо, це остання твоя радість, – каже Велес.
– Лякаєш? Хіба це Велесу пасує?
– Ти зі мною розмовляєш, як з людиною, що вимагає лестощів, наче не розумієш, що таке пекло.
– Пекло, кажеш? А що було тут? Перед ним?
– Ти грався в життя. Робив там фокуси якісь, зводив жінок, дурив чоловіків, відвертав бурю, хмари розсував. Але ж це іграшки дитячі.
– Зате я зла великого не коїв.
– Зла не буває маленького – воно не замикається в собі.
– Я цього збагнути не годен.
– Не розуміти зла – це є найбільше зло.
– Так, великий Велесе. А як на мене, найбільше зло – порушувати заповіді Отця.
– Сперечаєшся? А я прийшов спитати: ти прагнеш кінця, чи хочеш утекти від себе?
– Але ж ні те, ні те для мене неможливе. Мій кінець – початок твоїх знущань наді мною. А утекти від себе, значить, віддатися тобі. Теж для знущань. Я ж хочу суду Найвищого Судді.
– Гаразд, лукавий старче, даю тобі пару годин і волю над силами природи. Там мучиться життям один молодик, можеш йому дещо показати, але в його розум і душу не лізь. Як тільки він повернеться обличчям до життя, я заберу тебе до себе. Іди.
ЖІНКА І СКРИПКА
Тимофій любив мріяти. Вимальовував собі дивні світи, незвичайних людей, чудернацькі дерева; у його фантазіях квіти вміли говорити, співати, усміхатися, музика звучала з кущів, а янголи співали, гойдаючись на білих хмарах. Усі випромінюють добро, живуть разом, спілкуються, розмовляють, танцюють, ведуть хороводи, одним словом – гармонія. Вимальовував собі міста, де будівлі не тиснуть на людину, а милують око, де кожен дім, кожна деталь продумані, де все гармонує з ландшафтом і є його органічним доповненням, де погляд людини відпочиває, а мешканці такого міста не знають злоби, ненависті. Інколи про свої марення ділився з ровесниками. Над ним кепкували, насміхалися, та він не переймався тим. Якось ще в школі замість контрольної роботи намалював у зошиті будинок. З фонтанчиком, зі скульптурною групою, довкола живопліт, сад, яскраві сонячні плями, песик бігає. Ну й що з того, що він пояснював, що хотів би бачити світ саме таким – отримав двійку, під затильника від батька, хоча, якщо чесно, батько руку ніколи не прикладав, просто учителька допекла, і він ляпнув, розсердившись; але Тимофій знав, що це без злоби, і не образився. Не можна ображатися на батька.
Все одно нічого не допомогло. Він час від часу виводив у зошитах якісь лінії, комбінував кольоровими олівцями незрозумілі різнобарвні фігури і тішився, коли виходило до ладу.
– Якби від мене залежало, то світ був би іншим, – кинув насмішникам, подивився кожному в вічі й додав: – І ви теж.
Сказав і пішов геть. У самотність.
Потім над ним кепкували в університеті.
– Ти архітектор, – говорили, – а бавишся, як дитина.
Усе б то нічого, та він не вмів порозумітися з дівчатами. Ні, ні, вони віддавалися йому – проблем на цьому фронті не було. Та справа в тому, що він весь час думав – не знає, звідки воно, – що жінка – лялечка для потреби чоловіка; а виявляється, ті лялечки переконані, що саме чоловіки створені для їхньої потреби. Одна така – коли він, постаравшись у своєму чоловічому досвіді, спитав, як їй, – насмішливо відповіла: «Так як дома. З чоловіком». Такої нищівної критики не знав ще. Саме ця фраза поставила крапку у роздумах, чи потрібно йому женитись. Тепер – ні. Хоч би курси удосконалення придумав хтось… Потім, начитавшись всіляких східних книжок, зробив висновок: всі оті «Кама сутри» «Дао…» і «Тантри…» для обділених. У нормальної людини мусить бути обов’язок і якісь вищі духовні запити. Безперечно, секс має велике значення – без нього на землі не було б живої билинки, – та для людини він повинен існувати тільки у рамках кохання. Тільки у рамках кохання!
– Ви що не чули?! – кричав на товаришів у гуртожитку, коли їх заносило у цій темі. – Секс повноцінний може бути тільки у рамках кохання!
– Теорія гарна, – сказав Григорій, сусід по гуртожитку, – але на практиці не здійсненна – плоть могутніша за почуття. Плоть могутніша навіть за розум.
Тимофій це розуміє. І знає чому.
– Ти правий, – говорить Григорію. – Тисячоліттям людське почуття руйнується ідеологією. Де панує ідеологія, там почуття скалічене.
На мить стало тихо, а потім хтось із студентів спитав:
– А церква?
Студент, очевидно,
