відверто поділилися зі мною власними страхами і жахами, що мучили їх після мого народження. Поки я ріс, вони, певна річ, навіть і словом не натякнули, що я – не та дитина, про яку вони завжди мріяли. Після пологів мама боялася, що взагалі не зможе дивитися на мене. Батько теж не був певен у моєму щасливому і безхмарному майбутньому. Якби я виявився безпорадним і нездатним упоратися з життєвими негараздами, то, як йому здавалося, ліпше б мені було померти. Батьки обговорювали різні можливості. Подумували навіть віддати мене: бабусі й дідусі були готові опікуватися мною. Та зрештою відкинули ці думки, вирішивши, що мусять самі ростити і виховувати мене. Вони зуміли вгамувати своє горе і вирішили зробити свого фізично неповноцінного сина максимально, наскільки це можливо, «нормальним». Батьки були глибоко віруючими людьми. Вони й далі вважали, що оскільки Бог створив мене таким, то на це були свої причини. Є рани, що швидше загоюються, коли людина рухається. Те саме можна сказати про життєві негаразди. Наприклад, ви втратили роботу. Або не складаються особисті стосунки. Можливо, накопичилися несплачені рахунки. Ніколи не псуйте собі життя наріканнями на несправедливість і випробування, що випали на вашу долю. Ліпше подивіться вперед. Можливо, на вас чекає нова, цікавіша і краще оплачувана робота. А ваші стосунки потребують оновлення, або, хтозна, ви невдовзі зустрінете прекрасну людину. Можливо, фінансові негаразди надихнуть вас на відкриття нових способів економії і заощаджень, і ви станете заможною людиною.
Ми не завжди здатні контролювати життєві обставини. Багато що відбувається не з нашої провини. Багато чого ви не в змозі зупинити. Можете або здатися, або продовжувати боротьбу за краще життя. Я раджу вам зрозуміти: все відбувається з певної причини. Все, що робиться, – на краще.
У дитинстві я був певен, що я – прекрасна дитина, така ж чарівна і улюблена, як всі діти на землі. Я не розумів, що відрізняюся від інших, не усвідомлював, що в моєму житті буде чимало проблем. І це щасливе невідання було моїм благословенням.
На нашу долю випадає стільки випробувань, скільки ми здатні подолати. Повірте мені, на кожну вашу перешкоду і проблему є набагато більше благодаті, ніж ви можете собі уявити. І з її допомогою ви зможете подолати все на світі.
Господь наділив мене неймовірною наполегливістю. Я отримав від Нього чимало дарів. І невдовзі впевнився, що навіть без кінцівок наділений фізичною силою і чудовою координацією. Я був незграбою, та в моєму віці всі діти такі. Я був пустуном, як всі мої однолітки.
Батьки багато займалися зі мною, аби навчити комфортніше підводитися, та я стояв на своєму. Мама намагалася допомогти мені, розкладаючи на долівці подушки, щоб із їх допомогою я міг підводитися. Та я навчився підніматися, спираючись лобом об стіну. З якоїсь причини мені здавалося, що набагато краще упертися чолом у стіну і підніматися по ній. Я все завжди робив по-своєму, навіть коли це було важко!
Змалку я міг користуватися тільки головою – напевно,
