під орудою стрілецьких голів Пальчикова й Онучина підійшли до місця останньої стоянки загону Заруцького – Ведмежого острова на Яїку. Шістьома сотнями останніх козаків командував уже не сам Іван Заруцький, а отаман Треня Ус. Цілий день атаки стрільців вдавалося відбити, але наступним ранком усе було скінчено: Івана Заруцького передали в руки князеві, козаки присягнули на вірність цареві Михайлу Романову.
Марину Мнішек знайшли на березі Яїка, її дитину відшукали через два дні в родині якогось яїцького рибалки. Упізнали хлопчиська по речах і по золотому натільному хрестику. Коли Марині повідомили про те, що син її знайдений, жінка впала в буйне божевілля і негайно зажадала, щоб дитинку привели до неї. Однак прохання матері не задовольнили, побоюючись, що «дурна баба» придушить маля.
6 липня бранців в окремих візках доправили в Астрахань, а 13 липня, закувавши в кайдани, відправили в Москву на виконання вищого розпорядження: «Везти Марину, сина її й Івашку Заруцького з великим наглядом, закованих, і таборитися обережливо, щоб по них злодійські люди безвісно не прийшли. А якщо по них прийдуть звідкись злодійські люди, а їм буде воно під силу, то і Михайлу й Баїму – Марину зі Злодійком її, й Івашку Заруцького побити до смерті, щоб їхні злодії живих не відбили».
З настанням зими Заруцького стратили лютою смертю, посадивши на палю. Чотирирічний син Марини Мнішек був привселюдно повішений за Серпуховськими воротами. Невідомими залишилися як формула, так і сам текст вироку, а також і склад суддів. Смерть дитинчати була не тільки таємничою, але й глибоко символічною: адже Смутний час як розпочався, так і завершився однаково – загибеллю безневинного дитяти. Відтоді ніякий Іван Дмитрович ніколи більше не претендував на престол Московського царства.
Невідомо, що відчувала, про що думала Марина Мнішек, сидячи в холодній. Але подейкують, нібито польська відьма прокляла династію Романових. Можливо, саме тому «Злодійку Івану», як і його батькові Лжедмитрію, поголос призначив не одне життя. По Москві ходили вперті чутки, нібито замість царевича була повішена інша дитина. Втім, це всього лише здогади…
Та й смерть самої Марини Мнішек вкрита суцільним мороком: наприкінці 1614 року вона померла у 26-літньому віці відповідно до офіційної версії «від туги – по своїй волі», за іншими ж джерелами – чи то була повішена, чи втоплена. А ще подейкували, нібито дружину Лжедмитрія запроторили до Круглої вежі коломенського кремля, де вона й померла. Після цього знамениту вежу стали називати Маринчиною. Можливо, її кончину прискорили – зробити це у в’язниці неважко…
Від Марини Мнішек залишилися численні листи до батька, короля польського й Папи Римського, а також щоденник.
Через 300 з гаком років після сходження на престол першого царя з династії Романових останні його прямі нащадки загинули в сирому підвалі будинку Іпатьєва в Єкатеринбурзі. І знов там померли безневинні діти! Прокляття наздогнало царевих нащадків через століття. Можливо, все ж таки недарма Марину Мнішек називали чаклункою?..
Глава 3
Юрій
