з батьком. Що я раз задумала, те повинно статись, – сказала Саня й вдарила легенько рукою по столі. – Я присвятила себе педагогії, й педагогії, передніше за все, для женщин, щоб вивчати й довести до вищого розвитку наших принижених сестер.
– Тільки з вищою просвітою ми станемо вольні, матимемо право жити самостійно, знайти будлі-яку службу і… потім виходити заміж по любові або й зовсім не виходити, як кому буде уподобніше. А то знаєте, як буває на світі: панни часом йдуть заміж не по любові… – обізвалась Надя Мурашкова.
– Куди там по любові! – сказала Саня. – Хто виходить заміж по серцю? Йдуть заміж так, як паничі займають урядові місця. Яка ж там любов! Вийди отак заміж та й раюй: літай в ефірі небесному, позирай на якусь чорну бороду та нюхай небесний фіміам цигарного диму. Ото рай! ото щастя!
– Або милуй та цілуй якусь гладку товсту морду, що й глянути гидко, – сказала Мурашкова. – Це теж світлий рай!
– Жарти жартами, а вчора мачуха дуже мене розсердила. Вирекла таку гадку: коли панна йде в університет, то це все одно, що вона йде в солдати. Аж до сліз мене довела.
– Твоя мачуха й деякі панії дивляться на жіночу вищу просвіту як на якісь нові модні сукні та капелюші незвичайного фасону, – сказала Мурашкова.
– Ти, Надю, бачила, який капелюш виписала собі а Парижа, мадам…
Саня оглянулась і спинилась. В кімнату ввійшла наймичка.
– Мадам «Люлю»… – сказала Саня наздогад…
– Бачила, бачила, – сказала Мурашкова. – В неї грошей сила, то й дуріє.
– А мадам «Сусу» оце пустилась в лібералізм: попиває не винце, а таки горілочку… з молодими гусарами… Це вона так чудно розуміє лібералізм, – сказала Саня.
– А мадам «Муму»! – сказала Мурашкова, вкорочуючи прізвища й поглядаючи на двері, куди вийшла наймичка, – виписала оце недавно для гостинної ту мебіль, що була в Парижі на виставі; за одну камоду втелющила тисячу карбованців! А полюбовників у неї! По два разом крутяться коло неї, бо, мабуть, одного мало. Дуріє з нудьги та од розкоші. Ні, якби в їх було менше грошей, то й не дуріли б. Економічне, соціальне питання – це для мене перше од усього. Я практична людина передніше за все.
– А оце недавно мосьє «Куку» казав знайомим: «В мене вже заведено програти щороку в карти двадцять тисяч карбованців! Такий в мене звичай». Нівроку! Двадцять тисяч карбованців! Це не жарти. А скільки можна за ті гроші позаводити шкіл? Навісніють од розкоші, – сказала Саня.
– Якби їх усіх поставити до роботи, щоб самі собі заробляли на хліб, то й не дуріли б, – сказала Мурашкова. – Оце позавчора молодий гусарик «Зузу» катав на коні й хотів перескочить через екіпаж, в котрому їхали його знайомі панни. Це теж розумні жарти.
– Мосьє «Гого»! Теж гарний! – сказала Махнівська. – Оце недавно позивався з мужиками й одтяг у їх поле, що вони орали ще, мабуть, споконвіку… але… не мали документів чи їх десь втеряли. Хоч і в самого
