аскета безсильного, що, здається, його архімандрити не вели, а мусили нести.
Митрополит вступив у залу. Студенти і хор півчих проспівали «Царю небесний». Митрополит поблагословив членів конференції і студентів і потім сів на першому місці. Вся конференція з кількох десятків духовних і світських осіб довгенько постояла, поки митрополит кивнув їм рукою сісти. Архімандрити і протоєреї сіли кожний по чину, неначе хто їм порозписував місця, а світські професори, хоч далеко розумніші од них, тулилися позаду, як школярі. Секретар висипав на стіл білетів, і митрополит почав викликати до стола студентів. Він так тихо промовляв ймення, так розтягував слова, неначе зовсім навіки спостився. Ректор мусив голосно промовляти ті ймення, обертаючись до студентів.
Студенти почали виходити, брати білети і говорити, що кому припадало. Всі ченці, й професори, й митрополит, здається, слухали, понагинавши голови. І на стінах давня академія дивилась на все те своїми тінями, поважними і сумними. Але мало-помалу митрополитові все те спротивіло: він позіхнув і почав жартувати, перериваючи одвіти студентів і балакаючи про сторонні речі. Голос його був тоді зовсім не слабий, не аскетичний: він реготався зовсім по-людській.
— Ану, виходьте екзаменуватися, мої земляки! Гей, туляки! Виходьте! — викликав митрополит вже не по спискові.
На середину зали вийшло чоловік п’ять студентів і між ними, як колос родоський, Воздвиженський.
— О! — промовив митрополит до Воздвиженського, — одвічай ти поперед усіх.
Воздвиженський взяв білет, йому вийшов Гегель. Він почав розказувати його систему, дуже темну, і почав збиватись.
— Годі, годі! — промовив митрополит. — А розкажи, як учив Гегель про Христа і християнство?
Воздвиженський почав розказувати, що Гегель мав філософію за найвищий ступінь абсолютної ідеї, що релігію він ставив нижче, а Христа мав за чоловіка, котрий перший на світі зрозумів собі тосамість Бога з чоловіком, і почав знов збиватись.
— Ну, чого ж ти плутаєшся? — сміявся митрополит. — Адже ж Гегель був єретик?
— Єретик, ваше високопреосвященство, — потакав Воздвиженський.
— Значить, він був дурень!
— Був дурень, ваше високопреосвященство.
— От і добре! За це одно я тобі запишу найбільший бал. — І митрополит насправді записав йому найбільший бал.
— А молитву Христову знаєш? — питав далі митрополит.
— Знаю.
— От це найвища філософія! А ваші німці — Гегелі, Канти, Шеллінги — все то єретики, все то легкодуми! — промовив митрополит, обертаючись до професора філософії.
— Гегель був останній філософ ідеального прямування, — знов почав одвічати Воздвиженський.
— Останній, — перервав його митрополит, — ну, слава тобі господи, що останній,
