Вибрані поезії. Генріх Гейне

      Ти скажи мені, кохана:

      Чи не мрія ти ясна,

      Що співцеві в літню днину

      В думці сміливій зрина?

      Але ні! уста такії,

      Очі любі, чарівні,

      Сюю гарну, милу вроду, —

      Їх співець не змислить, ні!

      Упирі та василіски,

      Змії, страхи, ящірки,

      Всі дива страшної казки —

      От співцеві сни палкі.

      Але ти, твоє лукавство,

      Личко, погляди твої, —

      І зрадливі, і лагідні, —

      Їх співець не змислить, ні!

      Не жаль мені, хай серце розіб’є

      Загублена любов! хоч промінь б’є

      Круг тебе з самоцвітів, – не жалкую:

      Я бачу твого серця ніч тяжкую.

      Давно се знаю. Бачив я у сні:

      В тім серці ніч, – не промені ясні;

      Те серденько гризе змія страшенна!…

      Я бачив, любая, що ти нужденна.

      Так, ти нещасна! і не жаль мені.

      Обоє, люба, ми нещасні мусим буть,

      Поки розіб’є смерть серця сумні, —

      Обоє, люба, ми нещасні мусим буть.

      Я бачу, погляд твій палає від погорди,

      Усмішка на устах немов змія,

      Здіймаються високо груди горді, —

      Одна нещасна ти, нещасна, як і я.

      Усмішка гостра, а однак сумна,

      І гасне погляд твій, од сліз, мабуть,

      А в гордих грудях рана потайна, —

      Обоє, люба, ми нещасні мусим буть!

      Сопілки й сурми грають,

      І скрипочка заводить;

      Ох, то ж моя кохана

      Танок весільний водить!

      Там бубни й джоломійки

      Бринять, дзвенять, лунають;