Думи і мрії. Леся Українка

      То була тиха ніч чарівниця,

      Покривалом спокійним, широким

      Простелилась вона над селом,

      Прокидалась край неба зірниця,

      Мов над озером тихим, глибоким

      Лебідь сплескував білим крилом.

      І за кожним тим сплеском яскравим

      Серце кидалось, розпачем билось,

      Замирало в тяжкій боротьбі.

      Я змаганням втомилась кривавим,

      І мені заспівати хотілось

      Лебединую пісню собі.

      Була весна весела, щедра, мила,

      Промінням грала, сипала квітки,

      Вона летіла хутко, мов стокрила,

      За нею вслід співучії пташки!

      Все ожило, усе загомоніло —

      Зелений шум, веселая луна!

      Співало все, сміялось і бриніло,

      А я лежала хвора й самотна.

      Я думала: «Весна для всіх настала,

      Дарунки всім несе вона, ясна,

      Для мене тільки дару не придбала,

      Мене забула радісна весна».

      Ні, не забула! У вікно до мене

      Заглянули від яблуні гілки,

      Замиготіло листячко зелене,

      Посипались білесенькі квітки.

      Прилинув вітер, і в тісній хатині

      Він про весняну волю заспівав,

      А з ним прилинули пісні пташині,

      І любий гай свій відгук з ним прислав.

      Моя душа ніколи не забуде

      Того дарунку, що весна дала;

      Весни такої не було й не буде,

      Як та була, що за вікном цвіла.

      У чорную хмару зібралася туга моя,

      Огнем-блискавицею жаль мій по ній розточився,

      Ударив перуном у серце,

      І рясним дощем полились мої сльози.

      Промчалась та буря-негода палка надо мною,

      Але не зломила мене, до землі не прибила,

      Я гордо чоло підвела,

      І очі, омиті сльозами, тепер поглядають ясніше,

      І в серці моїм переможнії співи лунають.

      Весняная сила в душі моїй грає,

      Її не зломили зимові морози міцні,

      Її до землі не прибили тумани важкі,

      Її не розбила і ся перелітная буря весняна.

      Я вийду сама проти бурі

      І стану, — поміряєм силу!

      Був ясний день, веселий, провесняний,

      До нас у хату крізь вікно одкрите

      Вривався гомін голосних потоків,

      Що бігли вниз по вулиці нагірній,

      Вітрець влітав і, мов пуста дитина,

      Скидав додолу від стола папери,

      За ним влітала ціла зграя гуків,

      Все та давно знайома пісня міста,

      Але і в ній нові лунали ноти,

      Весняні… Та вони лунали не для нас,