Планувати їм треба. Скажіть, будь ласка, – штука яка велика! Землю насипати самі не зможемо…
А інженер мовчки походжав між партійцями і свердлив очима їхні спини. Горобенко глибоко копнув лопатою, коли позаду інженер постукав цигаркою об срібний портсигар і чиркнув запалку.
– Одійдіть, будь ласка, ви мені заважаєте! – кинув йому грубо і з силою швиргонув від себе налопатник землі.
Інженер здивовано оглянувся і, чемно перепросивши, пішов далі. Горобенко сердито кинув у його сторону:
– Тиняється тут!.. – і жваво заходився працювати.
Вже вечоріло, а наслідки суботника були ще зовсім мізерні. Узвіз перед мостом було тільки з одного краю вталовано, а з другого – лежала брилами свіжа земля, і перед самісіньким мостом, там, де починались його гнилі дошки, вирячила чорну пащу велика діра. Було ясно, що не закінчити за сьогодні навіть самого найпотрібнішого, і, певно, інженер уже заздалегідь радіє, але партійцям хотілося закінчити. Вони старанно копали землю і підвозили її до мосту. Дружинін хазяйновито зміцняв схил, і тільки Несторенко, повітпродкомісар Дробот та заворгінстру стояли обік дороги і про щось сперечались.
Дружинін зняв кашкета, витер з чола рукавом піт і на хвилину обперся на лопату передихнути. Він глянув на Несторенкову компанію і знову взявся до роботи.
– Ні, ти мені спершу людину перероби, от що, – казав він далі до Завального, – через те, що кожний чоловік по-своєму сволоч. Розумієш ти?
– Знову, «богоіскателю», завів своє, – заскалив зуби Завальний, – мудруєш ти щось багато!
– А я тобі, брат, скажу просто, поки з кожного нашого партійного шелихвоста не зробиш людини, розумієш – людини, поти з цього нічого не буде. Ось глянь, брат, на них, – він кивнув головою до Несторенка, – «ать-два» він може, а лопатою – вибачте? А я питаю, на чорта нам унтера! Ех!..
Дружинін вилаявся і сердито замахав лопатою. Горобенкові хотілось ближче підійти до Дружиніна й поговорити. Було щось симпатичне в його худому безволосому, з глибокими зморшками обличчі. Коли глянути на Дружинінові вуса та бороду, мимоволі пригадується з географії Іванова – «На севере растительность скудная, только местами мхи да лишайники…» У Дружиніна над ротом кілька жовтуватих волосинок і на підборідді де-не-де стирчить щось шорстке, а проте яке хороше обличчя в цього Дружиніна! В ньому світиться щось випрацьоване, вигорюване, щось справді робітниче – «від верстата».
Край рівчака сидів у розстебнутій камізельці голова деревообробників, Фролов. Він упрів від роботи і стомлено витирав уболоченою рукою на лисині піт. Від цих рухів на камізельці важко теліпався товстий посріблений ланцюжок від годинника і дзвонив дешевими брелоками. Крізь розкидані постаті партійців пишно пройшла, переступаючи лопати й брили свіжої землі, Фролова.
– Семьон Петрович, а я тебе все шукаю. Насилу наздогнала вас. Перекуси трохи…
Фролова
