і не висловлено таких розбіжних думок, як про Сковороду. Тепер є не менше, ніж 250 великих та малих праць, присвячених Сковороді, який, як це загально визнано, є найцікавіша постать історії українського духу. В цих працях – можна сказати без перебільшення – висловлено, напевне, не менше, ніж 250 різних поглядів на Сковороду…». Так писав Чижевський 1933 року на початку своєї славетної книжки «Філософія Г. С. Сковороди». Сьогодні ж важко навіть перерахувати, скільки тих «великих та малих праць» з’явилося про Сковороду по всіх усюдах: і в Україні, і в Австрії, Австралії, Англії, Бразилії, Вірменії, Грузії, Іспанії, Італії, Канаді, Молдові, Німеччині, Польщі, Росії, Румунії, Сербії, Словаччині, США, Угорщині, Франції, Чехії… Зрештою, одне таки можна стверджувати напевно: число присвячених Сковороді праць уже давно перевалило за п’ять тисяч. І в тих працях – сила-силенна різних спостережень, присудів, тлумачень… Григорій Сковорода бентежить уми своєю глибиною та незбагненністю.
Уявімо собі, наприклад, тихе тепле літо. Надвечір’я. Яснополянська садиба великого письменника й мораліста графа Льва Миколайовича Толстого потонула в розкішній зелені. А сам хазяїн сидить у своєму робочому кабінеті за столом. Він уважно читає чималий за обсягом том – харківське видання творів Сковороди 1894 року (ця книга ще й досі зберігається у фондах особистої бібліотеки Толстого). Український філософ вразив його. І коли перегодом хтось із друзів Толстого згадав у розмові Сковороду, той одразу ж пожвавився. «Ах, Ви знаєте Сковороду! – радісно вигукнув граф. – Яка надзвичайна постать!» І, трохи помовчавши, додав з тією ніжністю в голосі, з якою говорять про рідну людину: «Багато в його світогляді є дивовижно близького мені. Я недавно ще раз його перечитав. Мені хочеться написати про нього. І я це зроблю. Його біографія, мабуть, ще краща за його твори, але які гарні й твори!»…
Оповідання про Сковороду Лев Толстой справді написав. І в тому оповіданні зринає дуже примітна фраза: «Сковорода вчив, що святість життя – тільки в справах». Кажуть, що коли восени 1910 року, перед самісінькою смертю, Толстой начебто ні з сього ні з того надумав тікати галасвіта з Ясної Поляни, то цей відчайдушний крок був не чим іншим, як наслідуванням «утечі від світу» Григорія Сковороди. Одне-єдине, що було тут не так, – граф Толстой тікав від світу, аби померти, а Сковорода зрікся світу в розквіті сил заради того, щоб жити…
А невдовзі по тому, як не стало Толстого, у степовому українському Єлисаветграді шести– чи семилітній Арсеній Тарковський, мабуть лежачи в ліжечкові (хлоп’я було дуже хворобливе), вперше в житті слухав вірші та байки Сковороди, які читав йому лікар, давній батьків приятель і палкий шанувальник мандрівного філософа Опанас Михалевич. Подаровані Михалевичем твори Сковороди (чи не перша власна книжка Тарковського; те саме харківське видання, яке було й у Толстого) поет перечитуватиме все життя, щоб уже в похилому віці написати незрівнянний за глибиною та вишуканістю поетичний образок «Григорій Сковорода»:
Не искал ни жилища, ни пищи,
В ссоре с кривдой и с миром не в мире,
Самый косноязычный и нищий
Изо всех государей Псалтыри.
Жил в сродстве горделивый смиренник
С древней книгою книг, ибо это
Правдолюбия истинный ценник
И душа сотворенного света…
Це вже класичні сюжети. А ось і наше сьогодення. Кінець червня 2001 року. Золотоверхий Київ. Папа Римський Іван Павло ІІ виступає в Маріїнському палаці. Видатний церковний діяч, чию роль у новітній світовій історії важко переоцінити, а крім того, ще й блискучий богослов, філософ, поет і поліглот, Іван Павло ІІ говорить про християнське коріння нашої тисячолітньої духовної традиції. «Дорогі українці, – каже понтифік, – якраз християнство дало натхнення вашим найвизначнішим мужам культури й мистецтва, воно щедро зросило моральне, духовне й суспільне коріння вашої країни». А далі Іван Павло ІІ цитує всього лиш два рядки з латиномовної поезії Григорія Сковороди. Але що то за рядки! На хвилях їхнього граційного ритму – і щемке відчуття зникомості сущого, і чисті, мов роса, віра та надія, і любов як Божа присутність у світі:
Все мина, лиш любов зостається по всьому,
Все мина, та не Бог, не любов.[1]
«Тільки людина, глибоко просякнута християнським духом, могла мати таке натхнення, – продовжує Папа. – У його словах знаходимо відгомін Першого послання святого апостола Івана: «Бог є любов», і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, а Бог перебуває в ньому».
А ще через два роки після цього виступу до Києва завітав один із найпопулярніших письменників сучасності Пауло Коельо. Цей харизматичний для багатьох автор, чиї герої повсякчас намагаються ніби зазирнути за лаштунки земного театру, у своєму інтерв’ю часописові «Академія» спробував пояснити власні види на життя й наче між іншим зауважив: «Я знаю, що в Україні 280 років тому народився великий філософ і поет Григорій Сковорода, який обстоював першенство духу. Мені здається, що він, може, як ніхто інший в Європі, зумів дотримуватись
Тут і далі Сковороду та інших авторів цитую у власному перекладі; чужі переклади зазначаю окремо.
