її обсіли.Криниця та з чудовими струями —
То люду мого дух, що, хоч у сім повитий,
Співа до серця серцем і словами.
Як початок тих струй усім закритий,
Так з темних джерел ті слова повстали,
Щоб чистим жаром серце запалити.
Коли Іванові було 16 років (1872) і він закінчував 5-й клас гімназії, померла мати. Вона захворіла після останніх пологів у 1870 році. Хвороба поклала її в ліжко, а потім і в могилу. Марії Миколаївні було лише 38 років.
В одному зі своїх пізніших віршів Іван Франко написав:
Мамо, голубко! Зараня в могилі
Праця й недуга зложили тебе,
Пісня ж твоя в невмираючій силі
В мойому серці ясніє, живе.
Ох, і не раз тая пісня сумненька
В хвилях великих невгодин життя
Тихий привіт мені слала, мов ненька,
Сил додала до важкого пуття.
Чи то з народних пісень, чи зі спогадів про рано втрачену матір, чи з класичної літератури – в художній світ І. Франка входить ідеальний образ жінки, а материнський мотив звучить часто й бажано. Муза, мати, богиня поезії – це добрий ангел, який часто супроводжує героїв І. Франка на життєвому шляху. Мати-природа – така ще одна іпостась материнського образу у творчості І. Франка. До неї звертається, як Антей, ліричний герой ранньої Франкової поезії: «Земле, моя всеплодющая мати», заклинаючи відкрити йому божественну життєдайну силу:
Земле, моя всеплодющая мати,
Сили, що в твоїй живе глибині,
Краплю, щоб в бою сильніше стояти,
Дай і мені!
Дай теплоти, що розширює груди,
Чистить чуття і відновлює кров,
Що до людей безграничную будить
Чисту любов!
Ще зі шкільних часів Іван Франко захоплювався театром. Так, у 1873—1879 роках, навчаючись у Дрогобицькій гімназії, він почав співпрацювати з трупою О. Бачинського, переклав для неї «Марнотратника» Реймунда, переробив мелодраму «Прекрасна Олена» Ж. Офенбаха, оперу «Моряки на пристані» Й. Зайца на оперету, повиправляв давніші саморобні переклади, переклав оперу «Пенсіонерка» Г. Сутьє. Потім упродовж усього життя Іван Франко цікавився театром, ставши істориком українського театру й театральним критиком, а також одним із найвидатніших українських драматургів. І. Франко – автор ґрунтовних мистецтвознавчих студій із тео рії та історії українського і світового театру («Руський театр у Галичині», 1885; «Руський театр», 1893; «Русько-український театр (Історичні обриси)», 1894, та ін.), рецензій і відгуків на театральні вистави, низки статей на музикознавчі теми.
Перше кохання
Завдяки репетиторським заняттям у юнацькому віці відбулося знайомство Івана з його першим коханням – Ольгою Рошкевич (у заміжжі Озаркевич). За літо треба було «підтягнути» в навчанні священикового сина, якому загрожувало виключення. І. Франко погодився займатися з Ярославом Рошкевичем у нього вдома в Лолині, а там побачив
