нищунів із приюту доводяться кревними і прямими нащадками великим королям та цезарям, якщо зважити, як швидко позаступали на престолах і царствах
ассирян мідяни,
мідян перси,
персів македоняни,
македонян римляни,
римлян греки,
греків французи.
Щодо мене самого, то я не інакше, як парость котрогось багатого царя чи вельможного принца, що жили во время оно, адже навряд щоб був на крузі земнім такий чоловік, який аж реґне, як оце я, пошитися в королі чи в багачі, а все на те, щоб гуляти, буяти, ні про що не дбати і взолочувати своїх приятелів та всіх людей достойних і одукованих. Але я веселю себе тим, що в позасвітті вискочу вже на царя, та ще такого царственого, що й думкою не здумати. Отак і ви, а, може, ще краще, думкою багатійте у своїй мізерії, і пийте здорові, як охота.
До наших баранів вертаючись, скажу вам, що з призводу високих небес походження і родовід Ґарґантюйський дійшли до нас повнішими, ніж будь-які інші, поминаючи родовідну книгу Месії, але про неї – мовчок, бо тут не моє мелеться, до того ж іще й враги роду людського, себто обмовники й Гіппократи, всі як один проти таких згадок. Книгу з родоводом Ґарґантюа знайшов Жан Одо на своєму лужку в закруті Ґюало, нижче Оливи, як повернути на Нарсе. Копачі на його загад чистили ями, і їхні лопати наткнулися на величезну бронзову усипальню, таку довженну, що до її краю так і не добралися, – склеп тягнувся кудись аж за в'єнські шлюзи. Склеп наважилися відкрити там, де красувалося зображення кубка з написом етруськими літерами довкола нього: Ніс bibitur[4], і знайшли дев'ятеро пляшок, поставлених так, як ґасконці ставлять скраклі, а під середньою плящиною – грубеньку, невкладисту, здоровецьку, ветху, гарненьку, маніпусіньку, цвілу книжчину, що пахла хоч і не пахкіше, але вочевидь міцніше від троянди.
Власне, то й була генеалогічна книга, написана від дошки до дошки курсивом, але не на папері, не на пергамені, не на повоскованих табличках, а на бересті, такому ветхому, що годі було щось розібрати.
Я (великогрішник) був туди закликаний і, озброївшися скельцями, пішов на ті хитрощі прочитання стертих літер, які підказав нам Арістотель, та й порозшифровував їх геть усі, що ви можете перевірити на собі, сівши пантагрюелювати, себто зазирати одним оком до чарки, а другим читати і перечитувати нотатки про страшелезні подвиги Пантагрюеля.
Наприкінці книжки містився невеличкий трактатик під титулом Фрашки-антидоти. Пацюки й таргани чи там (щоб не збрехати) які інші шкідники сгрубили її початок; решту я тут доточую, лише з пошани до антйків.
Розділ II
Фрашки-антидоти, на давніх руїнах знайдені
…Це він, хто подолав кімврійську силу,
Не зароситись щоб, летить, як змій.
Узрівши це, люд розлива в барила
Потоками духмянистий олій.
Одна лиш бабця, стало страшно їй,
Кричить вона: «О Боже милостивий!
Драбину!
Тут п'ють
